Ліна Костенко завжди звучить, як голос, що кличе пам’ять і гідність, як слово, що не зникає під уламками часу і vійни. Її ім’я проростає крізь десятиліття, як сталь крізь вогонь, як енергія, що не підлягає жодній цензурі, жодному страху, жодній темряві. Україна нині тримається на людях, які вміють стояти, коли падають імперії, на слові, яке не продається і не мовчить. Слова поетеси саме такі - непохитні, як правда, глибокі, як історія, гострі, як лезо свободи. Вони ведуть, коли дороги зникають, вони тримають, коли небо падає на плечі. Сьогодні, коли країна палає і водночас народжується заново, поезія звучить як внутрішній закон, як совість, що не дозволяє відступити, як пам’ять, яка не дає зрадити себе. В русі часу, де кожен день пишеться кров’ю і надією, вона звучить як орієнтир, як мірило гідності, як межа, за яку не можна відступити. Ліна Костенко говорила тоді, коли мовчали інші і залишається голосом тепер, коли світ знову проходить свій іспит на людяність. І цей голос не втрачає силу - він загартовується. З днем народження Вас - Поетесо епохи, жінко, яка вміє тримати основи буття своїм талантом! Нехай Ваше слово і далі буде тим світлом, що не згасає навіть у найгустішій темряві, веде і наповнює!