У звичаях людей, які прагнуть випросити у государів які-небудь милості, запевняти їх, що влада їхня безмежна, як влада самих богів.

У звичаях міністрів, які прагнуть розділити з монархами їхню владу, безперестанно повторювати їм, що вони – самодержці, що все має схилятися перед їхніми вказівками, що держава належить їм і що будь-який шлях, який веде до збереження або збільшення їхньої влади, коли він надійний, той і законний.

З іншого боку, продажні ритори та юристи постійно кричать, що одні государі мають право розпоряджатися і що єдине право підданих – покора. Вони вводять рабство в систему і доводять догідливість до справжньої проституції. Продажні гади, вони завжди отруюють води суспільних джерел.

Підлі підлесники, суперничаючи один з одним у ницісті, поширюють у пресі подібні ганебні вчення. Вони стверджують, що у королів немає жодних обов’язків перед народом, що государі одні є суверенними носіями влади, що, будучи за своїм становищем вищими за закони, вони осоромлять себе, якщо не вимагатимуть від своїх підданих послуху, урочисто обіцяного їм перед вівтарем, що вони, батьки народу, мають право робити все, що вони вважають корисним для блага держави, не питаючи ні в кого поради й навіть усупереч законам, і що, зрештою, вони зобов’язані у своїх діях звітувати лише перед одним богом, єдиним джерелом їхньої влади.

Потім ці письменники, звертаючись до часів давнини, вказують, що тоді всі народи перебували під ярмом, навіть римляни. Вони перелічують усі ці випадки зловживання владою, щоб виправдати тиранію. Нарешті, хитро протиставляючи гордість розуму, вони вправно втішають сучасні народи тим, що вони нібито більш вільні, ніж колись самі римляни – володарі світу.

Поети, своєю чергою, викладають подібні теорії у своїх віршах, комедіанти – з підмостків; причетні до ділового життя пройдисвіти починають повторювати їх спочатку тихо, потім дедалі голосніше і, нарешті, вже не припиняють проповідувати ці вчення. Приятелі, клієнти, приспішники та всі ті негідники, які будують власне благополуччя на нещастях держави, приєднують до них свій хор і свій нечистий голос. Так, підказані зрадою, повторювані лестощами, страхом, боягузтвом і дурістю, подібні теорії знаходять собі поширення.

Народи, наслухавшись про те, що государі є їхніми самодержавними господарями, зрештою починають вірити цьому. Безмозкі батьки повторюють це своїм дітям, а діти сліпо почитають забобони батьків. Велич королівського авторитету зрештою запаморочує всім розум, і кожен вважає себе зобов’язаним тягнути ярмо.

Таким-то чином ці живі вчення, рабськи проповідувані й боязко сприймані, стають найміцнішою опорою тиранії. Бо ніколи ланцюги рабства не бувають такими міцними, як тоді, коли вони викувані богами.

☑️ Жан-Поль Марат, «Про лестощі».