ВОГНЯНІ ПЛЕМЕНА ТА БЕЗДЕРЖАВНІ СВІТИ: РОЗМОВАЩо відбувається, коли історії реконструюються не з погляду держав, правителів та імперій, а з погляду тих, хто їх уникав, чинив їм опір або лишався поза їхнім досягом? І які політичні концепції виникають, коли письмо формується в умовах репресій, у діалозі як із прадавніми практиками, так і з сучасною радикальною теорією? Цими питаннями пройнята книжка Анархія в Аліфуру Біми Сатріа Путри, написана з індонезійської в’язниці. Творчість Біми рухається поряд із мислителями, такими як Девід Ґребер і Джеймс К. Скотт, залучаючи питання бездержавних суспільств, відмови та неієрархічних форм життя, водночас переосмислюючи їх із деколоніальної перспективи. Біма не трактує анархізм як привнесену рамку, яку слід адаптувати, а як те, що можна простежити в політико-економічних практиках самої Південно-Східної Азії: пригнічене й фрагментоване, але не знищене. Коли ми через спільних друзів дізналися, що Девід Венґров натрапив на роботу Біми й помітив низку несподіваних перегуків зі своїм проєктом разом із покійним Девідом Ґребером, це наштовхнуло на думку про можливість дискусії. Те, що далі, — це розмова, яка зводить ці траєкторії разом: не для того, щоб згладити їхні відмінності, а щоб побачити, що виникає в їхньому зіставленні. Рухаючись крізь нерівні контексти — академічний і тюремний, антропологічний і повстанський, — вона розмірковує про живучість бездержавних форм життя та про те, як їхні історії можуть переформатувати наші способи мислення про політику в сучасності. Цю розмову вели електронною поштою, і її відредаговано для ясности.https://politcom.org.ua/вогняні-племена-та-бездержавні-світи