Медіа, людина, держава | Архів 2017 рік.Друзі згадують як уперше потрапили до Європи та свої ві...

Архів 2017 рік.Друзі згадують як уперше потрапили до Європи та свої відчуття. З багатьма це сталося на початку 90-х. Багатьох вразила різноманітність і кількість товарів у магазинах. Я приблизно в цей час теж уперше виїхав і одразу в Лондон. Британську візу я отримував ще в радянський паспорт, у якому стояла віза, що дозволяла виїзд "в усі країни світу" (якщо не помиляюся у формулюванні). Отримати паспорт в ОВІРі просто так не можна було - необхідно було мати привід. У мене приводом було запрошення на наукову конференцію в Будапешт. Туди я не поїхав, але паспорт під цю справу отримав. Повороти долі закинули мене до Британії в ранні 90-ті і перше, на що я звернув увагу, після того, як минув шок від Лондона і я опинився в домі друзів у провінції, так це те, що вони тут такі самі, як ми. Група мужиків неквапливо ремонтувала дорогу, сусід у своєму гаражі перефарбовував Ладу, сподіваючись продати її литовській мафії, яка зачищала острів від радянського автопрому і відправляла тисячі Лад і Нив (і навіть Москвичі) баржами в Каунас. Інший сусід, власник пабу, ламав голову над тим, як вижити в умовах, коли люди купували пиво не в нього, а в супермаркеті. Усе зрозуміле й людське. Нічим вони від нас не відрізняються. Звідси було вже близько до питання - а якого рожна ми живемо так як живемо, а вони зовсім інакше? Треба розуміти, що в пізньому СРСР щосили розкручували міф про те, що люди на заході не нам рівня - працюють як кляті, капіталісти вичавлюють із них усі соки, та ще й експлуатують народи Африки та Азії. А ми тут сачки, нероби і дармоїди, тому не жити нам так, як на Заході, і справа зовсім не в системі - капіталізм чи соціалізм, а в людях. Ця доктрина, до речі, жива і донині. Саме на ній засновані стогони наших політиків про "захист населення" від ринку, про “малозабезпечених”, яким не вижити без держави, і про "спритних ділків", які грабують беззахисний народ, не здатний заробити собі на життя. Волею-неволею, до своїх 30 років, я, вже переконаний антирадянщик і "західник", теж було вже майже повірив у те, що ми - не вони, і нам на роду написана бідність і вбога залежність від чиновника, і лише небагатьом вдасться якось вибратися з цього болота, зокрема й виїхавши за кордон.Так ось моїм першим і головним враженням від відвідин далекого багатого Заходу стала тверда впевненість у тому, що люди нічим, по суті, не відрізняються і скрізь хочуть чесно працювати і жити на зароблене на власний розсуд і за власним розумінням щастя. Різниця в рівні проникнення свободи, або, іншими словами, наскільки сильно їх грабує держава, наскільки глибоко держава втручається в їхнє життя. Після повернення в Київ я спостерігав за всім, що відбувалося навколо, сподіваючись побачити, як будується нова, ефективна, українська держава, розвинена демократія, політики нового типу. Знадобилися ще роки, багато країн, багато книжок і гіркий досвід на Батьківщині, щоб зрозуміти, що питання не в поліпшенні держави, питання - в позбавленні від неї. Сподіваюся, українці, які вперше потрапили за кордон, швидше дійдуть цього висновку. Тепер є швидкий інтернет і книжки, яких не було, коли я вперше побачив на власні очі Білі скелі.