Привіт, мій щоденнику...Мав колись такий неочікуваний інсайт, а ще й з галузі нейромереж. Зараз у позитивному сенсі.Я давно люблю використовувати поняття «вектор» для пояснень багатьох речей, бо дуже часто мені не вистачає чіткого опису, який надто б замикав в собі сенси. Не кажу вже про дихотомічне бачення, що майже не дає простору (і тому погане для опису реальності).Звісно, це не завжди практично, але мій всесвіт великою частиною представлений саме у векторах. Тобто, існує певний напрям «руху» (це може бути ідея, не обов'язково чіткий рух типу дій). Кажучи, що щось лежить на певному векторі, можна пояснювати не тривіальні чи не чітко визначені речі й думки. А їх, на мою думку — більшість, адже так працює світ (чи то мозок людини).Тепер до нейромереж. Схожий принцип представлення у векторах закладено у їх роботу, і це певною мірою живить «мозок» мовних моделей. Що неймовірно круто з погляду технології. Ми довго думали, як створити для комп'ютера образи реальності та прийшли, зрештою, до векторів (embedding vectors). Це дуже елегантне рішення і воно резонує з моїм способом мислення.Від таких речей я можу відчувати певний захват (від технології), але зауважу — йдеться не про «магію» на рівні чорної скрині, але про щось таке, що можна хоча б у загальних поняттях «помацати». І тут — моя повага тим, хто колись придумав цей метод. Дуже красива математично-філософська концепція, яка ще й втілена в життя на зараз.