Побачила новину, що десь на Закарпатті діти грають у гру "Біжи або помри".І там в коментах таке: боже, шо з них виросте, тупорилі, батьки у них тупорилі, гівно, гівно, гівно, гівно відбірне..... А я згадую свої 6 років. У нас в дворі була компанія дівчаток і вони вигадали, хто б міг подумати, таку саму гру. Треба було перебігти дорогу маааксимально близько до машини. І чим ближче ти пробігаєш перед авто, тим ти крутіше (а водій сивіше і з смикаючимся оком). І ми так бігали через дорогу біля фонтану на Польовій. Сказати, що у мене батьки були якісь кончені? Ні, я з хорошої родини, батьки у мене золоті. Сказати, що я виросла дибілом? Теж ні. Дві вищі освіти, хороша робота, щаслива родина. Я нормальна. Просто я була ДИТИНОЮ. І всі мої ті подружки також були ДІТЬМИ. Знаєте коли мої ігри скінчилися? Коли одного разу я не розібралась і отак впритул пробігла перед авто батька. Получила по сраці, вдома зі мною провели дуже активну бесіду і все, награлась. І більше ніхто не бігав. А тут, боже, стільки гівна налили. Це діти. З ними потрібно говорити, а не бажати їм смерті. Вони виростуть і будуть самі думати, якими дурнями тоді були. А зараз до них треба з розумінням, а не агресією неадекватною.