Насправді принцип безпроблемного співіснування простий. Можна бути бізнесменом, який за молодості стільки вкрав, що вже не посадять. Або людиною, що мріє бути схожим на такого бізнесмена, і тому тусить в колах поважних людей на правах захопленої аудиторії. Можна бути муклою з роздутими губами, яка на вулиці буває лише два кроки - від порогу до тачки папіка. Можна бути дерзкім пацею зі ста п'ятистами тисяч підписників в тіктоці, для якого напускний цинізм - спосіб себе продавати. Можна бути невиспаним та з ранку напівп'яним охоронцем супермаркету, якому на все по життю наплювати. Можна бути хіккі-програмістом з заросшею шиєю, який живе в роботі та на інтернет-форумах. Можна бути втомленим водієм маршрутки чи кур'єром Глово, в якого в голові немає місця високим матеріям. Можна бути пенсіонером-інженером на пенсії, що сумує за брутальною величчю радянських заводів. Можна бути спорсменом, для якого спорт не має кордонів. Можна бути інтелігентом радянського розливу з Грушинським фестивалем в анамнезі та портретом Висоцького на стіні. І в наші часи можна обмежити своє коло спілкування до лише таких саме. Але якщо ти зневажиш боротьбу України за незалежність, і це помітять, тебе можуть піддати образі словом або дією. Масовій. Яким би авторітетом ти не був у своєму маленькому світі. Бо довкола цього світу в цій боротьбі живуть та помирають мільйони українців, яких вата трішки заколебала. Не будь нею. Хоча б публічно.