Заява голови Офісу міграційної політики Василя Воскобойника про те, що «українці майбутнього стануть метисами – сумішшю українця з індусом або бангладешцем», а головне – щоб ці люди платили податки та були частиною «політичної нації», є не просто суперечливою. Це світоглядна позиція, яка фактично заперечує цінність українського етнокультурного ядра.По-перше. Українська нація – це не лише паспорт, податки та формальна лояльність до держави.Українці – це історична, етнокультурна, духовно-кровна спільнота зі своєю мовою, традиціями, історичною пам’яттю, ментальністю та тяглістю поколінь. Громадянська ідентичність справді може об’єднувати представників різних етносів навколо держави, але вона не здатна замінити собою культурне ядро народу. Коли національний елемент починає розчинятися – суспільство втрачає внутрішню згуртованість, довіру та спільне відчуття майбутнього.По-друге. Масова міграція й масштабне змішування з культурно далекими середовищами – це не «різноманіття», а глибока цивілізаційна трансформація.Йдеться не про окремі міжнаціональні шлюби, а про модель майбутнього, яку нам намагаються подати як неминучість. Народи Південної Азії мають інший культурний, релігійний та соціальний фундамент, сформований у зовсім іншій цивілізаційній традиції. І коли подібні процеси стають масовими, це неминуче змінює сам характер країни.Європа вже демонструє наслідки непродуманої міграційної політики: паралельні спільноти, зростання соціальної напруги та етнічної злочинності, релігійний екстремізм, проблеми з інтеграцією. Ігнорувати цей досвід – означає свідомо повторювати чужі помилки або шкодити нації.По-третє. Демографічна криза в Україні є реальною. Війна, еміграція та низька народжуваність створюють серйозний виклик. Але відповідь у стилі «імпортувати нове населення» – це не стратегія розвитку, а ознака інтелектуальної капітуляції.Вихід полягає у підтримці українських родин (800 гривень на дитину – це не підтримка), поверненні громадян, стимулюванні народжуваності, розвитку власного людського потенціалу та формуванні державної політики, орієнтованої на майбутнє українців як нації, а не просто населення території.По-четверте. Економічна користь не гарантує культурної та політичної єдності.Податки самі по собі не створюють спільної ідентичності. Історія неодноразово показувала, що в кризові моменти вирішальним фактором стає саме культурна інтеграція та відчуття належності до спільної нації.Тому фраза про те, що українці «стануть метисами», – це не нейтральний прогноз і не суха демографія. Це бачення майбутнього, у якому український етнос розглядається як щось необов’язкове, неважливе, тимчасове й таке, що може бути поступово розчинене.Але ми не будемо погоджуватися з таким сценарієм.Україна – це не просто територія для економічних експериментів, не «ринок людських ресурсів», не інтернаціональна держава-сервіс. Це Батьківщина конкретного народу з тисячолітньою історією, який має право на збереження власної культури, історичної тяглості та національної більшості на своїй землі.Тому наш шлях – не самозаперечення й не розчинення у глобальному космополітизмі, а відродження українського народу: демографічне, культурне, духовне та політичне.Бо нація, яка добровільно перестає бути собою, рано чи пізно втрачає не лише ідентичність, а й державу.Темна Академія ✺