Фрея. Я побачила її — і це була любов з першого погляду.Маленький вовчик із вушками як у коргі, тільки менша, з окрасом як у дикого звіра, і дупкою у формі серденька. Мій друг Орел називав її просто — Вовчик.А вона одразу вирішила, що я — її людина.Її 5 кілограмів любові й характеру захищали мене від усіх, хто навіть не так подивився. Але вона щиро любила весь наш підрозділ.Спала біля мене. Їздила скрізь зі мною. Була моєю тінню, моїм радіо, моїм серцем.Ми встигли багато:Фрея побачила море, бігала лапками по дощу на байкер-шоу, була зі мною в салоні краси й в усіх поїздках.Ми вивчили команди, обійми, звички. Вона стала моєю родиною.Сьогодні вона померла в мене на руках.У Фреї було вроджене серцеве захворювання — приховане, раптове, невиліковне. З самого ранку ми боролись — я, ветлікар, її сестра Лисиця й усі наші собаки. Їй стало краще, а потім різко ввечері стан погіршився.Вона пішла в любові, не сама, в обіймах.Я вдячна, що змогла хоч на короткий час подарувати їй справжнє життя, родину і любов.Моє серце зараз порожнє, але воно назавжди трішки — Фрея.Мій маленький Вовчик.Як же це боляче.