Сьогодні Велика субота! Передпасхальна. Великий день спокою, як він ще названий у богослужбових піснеспівах. Основна драма відбувалася попередніми днями: Гефсиманія, зрада, взяття під варту, несправедливий суд хитрих можновладців, безпорадного Пилата й ошаленілого натовпу, врешті — саме розп’яття.Сьогодні все завершилося. Стихло. Христос у гробі. Творець, Податель життя, Саме Життя віддається смерті. Бездиханним закривається в темну тишу гробу... Серед цих високих богословських сенсів притаїлася маленька, але важлива життєва правда — справжній спокій приходить хіба зі смертю. Як казав Екклезіаст про живих:«Та й що має людина з усього свого труду та з клопоту серця свого, що під сонцем працює вона? Бо всі дні її — муки, а робота її — смуток, і навіть уночі її серце спокою не знає» (Еккл. 2:23). Недаремно Церква здавна називала смерть упокоєнням. *** Питає син у батька:— Тату, от усі кажуть, що все буде добре, а коли то буде?— Дивись, синку, — каже тато. — Ти із садочка підеш у школу, потім підростеш і будеш мати роботу, заробиш грошей, одружишся й народиш дітей, збудуєш свою хату, будеш із кумами святкувати свята, так постарієш, а там і помреш.Відтак тебе віднесуть на кладовище, а там копачі опускатимуть труну в яму, і один буде так голосно: «Давай! Давай, полегки. Ще трохи правіше. Правіше! О, а тепер усе добре!»)) ***А поки ти живий — то треба жити! Немає сенсу тут шукати спокою. Треба шукати сенсів, правди, Бога і навіть себе. Спокій сам прийде у свій час.Живи і будь 🤍#тайтаке