Непрості часи.Що не скажеш — повертаєшся, дивишся і… ну що ти ото умнічаєш: люди в біді, в холоді, а ти їм свої психомудрості.Як Тіна Кароль: «У нас немає світла, та в нас є тепло. У нас немає тепла, та в нас є добро». Людей то розізлило, хоч і хороші слова, безперечно. Та є моменти, коли вся правда в тому, щоб не вчити жити, а краще допомогти матеріально.Якось бачив виступ одного пастора, що приїхав з Америки в Європу, якусь лекцію там читав. Ну і в кінці він так мило і з добротою до всього залу:— Я живу в такому-то місті, ось мій номер телефону, запишіть собі! Якщо ви раптом будете у нас і вам не буде де зупинитись, або, може, не буде грошей чи якісь проблеми, то набирайте мене — я за вас помолюся!))Він то жартував, звісно, але в тій іронії немало життєвої правди.Проте покрити все мовчанням чи говорити лише про біду теж було би неправильно. Поки ми живі — ми про живе думаємо, як би не було. Тож писатиму)Ми й допомагаємо. По можливості, звісно, бо вистачило би сил потурбуватися за тих, за кого маєш турбуватися. Але є така собі Копілочка Добра, куди знайомі жертвують, а звідти вже — тим, хто в потребі. Кожен священник зустрічає таких людей і ситуації. Сьогодні ж тим більше. Скромно, але все ж комусь підмога.Гадаю, то важливо проговорити, щоб було розуміння, що ми в одному контексті, і я не умнічаю десь із теплого, самовдоволеного, ситого простору. Я в тих же буднях, не рідко із тими ж питаннями. Разом таки тепліше. В усіх сенсах.Тож продовжимо 🤍#думи