Сьогодні до Церкви чимало претензій. І треба визнати, що багато з них небезпідставні.Однак за всією тою метушнею, за скандалами й передрягами, за демагогією і наївною мілотою є багато щирих, добрих і справжніх священників.Я знаю чимало таких. Знаю й інших, але радію з того, що бачу справжніх. Вони несуть своє служіння в скромності, посеред своїх житейських клопотів, без пафосу і в простоті.Не подумайте, що це перебільшення чи такий риторичний прийом, — я говорю про конкретні приклади: вони плачуть зі своїми парафіянами, переживають за них так, що це забирає їхній сон, відкладають свої турботи, щоб допомогти в турботах парафіянам, шукають правди Божої, а не вигоди; вони сподіваються і моляться, бачать неправду й несправедливість у житті та в Церкві, але не здаються. Вони ті, хто береже не лише віру, а й людяність. Вони служать.Вони не виставляють усі ці речі під наші лайки, бо їм то не так важливо; для них головне — ходити перед лицем Божим. Їх важко впізнати з ходу, бо у них немає ангельських крил за спиною чи німбів над головами. Вони навіть не безгрішні. Вони всі різні: хтось вдумливий і спокійний, хтось гострий і веселий, хтось більш говіркий, а хтось стриманий. Але всі вони — Божі люди і лицарі духу.Якби в мене була можливість, я би знімав про них фільми, показував би їх світу, а світ би дивувався, як воно все просто може бути — і водночас правдиво та благородно. Прості, живі люди, серед своїх турбот, посереж буднів та свят просто служать і роблять правильні речі. Це потребує великої віри і сили духу.Вони є. І це головне 🙏#життяілюди