Нове (причитающее) есе Рекалькаті про те, як дефіцит уваги в сучасному світі пов'язаний направду з гіперувагою і надмірною кількістю стимулів, які не дають можливості спокійно побути в "пустоті" та "тиші". Не те, щоб доступ до них навіки втрачений, але спокійним там залишатись справді важко — забувши вдома телефон, або не маючи змоги вийти в інтернет, багато людей відчувають або сильну тривогу, або непереборну нудьгу.Здається, тут все ковзає по поверхні без рельєфів і згущень, без пауз і розривів. [...] Раптовий перехід від одного короткого відео до іншого, невпинна послідовність зображень, безладне бомбардування інформацією є, як визначив би їх Бернар Стіґлер, «психотехніками», що у корені підривають можливість розвитку критичного мислення, використовуючи такі форми захоплення уваги, що руйнують її природу.Цікаво він пише і про переміщення знання, яке раніше (умовно) мало централізований характер (школа, університет, телебачення), а тепер розсіюється та розпорошується поміж мільйонів акаунтів експертів та лайфхакерів, де в принципі нема ніякого відбору чи фільтру. Але коли знання всюди, воно ніби ніде — розчиняється в потоці, де кожна думка має термін придатності кількох секунд.