Неолібералізм будує для нас пастку самовдосконалення — ідею, що кожен повністю відповідальний за свій успіх або провал.👉 «Ти сам коваль свого щастя»,👉 «Не маєш результату — значить, не старався».І в цьому, погодьмося, є частина правди, особливо якщо дивитись із пострадянського досвіду, де довго існувала інфантильна модель «держава має подбати».Але в чому пастка?🪤 Людина не існує у вакуумі. Є тисячі зовнішніх факторів, які впливають на наш старт і можливості:у якій сім’ї ти народився — бідній чи забезпеченій,здоровий ти чи маєш інвалідність,чи є в твоїй країні справжні соціальні ліфти,чи існує базова підтримка, щоб ти міг взагалі стартувати.Тільки от у цій картині ще працює одна хитра річ — помилка вижившого.Ми бачимо передусім історії тих, хто досяг успіху, і починаємо думати, що це лише справа особистого старання.Ми не бачимо тисяч тих, хто старався не менше, але не мав стартових можливостей, зіткнувся з хворобами, війнами, кризами чи просто банальним невезінням.Неоліберальна культура підсилює цю помилку вижившего:👉 показує тільки переможців,👉 замовчує історії про системні бар'єри,👉 змушує вірити, що "успіх завжди там, де більше зусиль".У результаті:люди починають звинувачувати себе за те, що не досягають успіху,знецінюють свій досвід і свої реальні труднощі,втрачають контакт із власними бажаннями, орієнтуючись на зовнішні очікування.І замість розвитку приходять виснаження, самотність і втрата внутрішнього стрижня.Бо вся гра побудована так, що переможці очевидні, а біль тих, хто зламався по дорозі, залишається невидимим.