Останнім часом у мене багато зустрічей із батьками, і я знову бачу дещо, про що хочу сказати окремо. Дуже часто батьки приходять до психолога не лише з питанням про дитину. Вони приходять ще й із важким внутрішнім питанням до себе: «Де я помилилася? Що я зробила не так? Чому я раніше цього не помітила? А раптом я вже чимось нашкодила?»І мені в цей момент дуже хочеться трохи зупинити людину.

📌 За багато років практики у своєму кабінеті я не бачила поганих батьків.

Я бачила розгублених батьків, втомлених, наляканих. Іноді дуже вимогливих до себе. Іноді таких, які довго трималися самі й тільки зараз зрозуміли, що їм потрібна допомога. Я бачила людей, які чогось не знали; не одразу зрозуміли, що відбувається з дитиною; не знайшли потрібних слів. Не змогли вчасно відрізнити підлітковий протест від болю, втоми чи тривоги. Але це не робить батьків поганими. У батьківстві взагалі неможливо все знати наперед. Неможливо завжди одразу розуміти, що стоїть за поведінкою дитини. Особливо тоді, коли дитина росте і змінюється. І коли батьки приходять і кажуть: «Я не розумію, що відбувається, допоможіть мені розібратися», я бачу людей, яким не байдуже і які дуже люблять своїх дітей.⚠️ І дуже гірко, коли дорослий уже бачить, що дитині погано, що стосунки руйнуються, що вдома всім важко, але продовжує робити вигляд, ніби нічого не відбувається.

✅ А якщо ви помічаєте складність і шукаєте, як допомогти дитині, це привід трохи заспокоїтися й почати розбиратися з позиції: «Я не все розумію, але я хочу зрозуміти. І я готова бути поруч зі своєю дитиною не тільки тоді, коли все легко».