Командир пісочниці

Сумно усвідомлювати те, що якою б не була робота в аніме магазині, часом я дійсно сумую за цим. Як не крути, але ця робота все одно була більш менш спокійна та чілова, завдяки чому я тоді я мала змогу пережити так званий «прайм» період. Я ніколи не любила себе і той час не був виключенням. Але, якщо порівнювати з тим, що я маю зараз, це були правда найкращі часи, з яких збереглися фото і відео, які мені дійсно подобаються. Бо коли я почала праці поліграфії, все почало постійно руйнуватися. Падати, як карточний будиночок. На фоні постійного стресу та проблем із харчуванням я набрала ту вагу, яку півтора роки тому скинула. А звільнившись я зовсім засіла вдома і, вважайте, майже місяць не виходила нікуди. Це вдарило з подвійною силою по усім моїм комплексам і призвело до того, що зараз я просто не можу без сліз дивитися на себе в дзеркало. Я виглядаю настільки мерзенно, що хочеться сховатися кудись подалі від усіх, аби ніхто випадково не побачив мене. Я почала намагатися слідкувати за харчуванням та займатися спортом вдома… але відсутність результату «тут і зараз» знищує в мені будь-яку мотивацію щось робити. Я розумію, що вона не працює таким чином і що всьому треба час. Той самий набір ваги відбувся не одразу. Але це настільки мене вбиває… Якби я мала гроші, я б без сумнівів лягла під ніж, аби перекроїти себе з ніг до голови. I hate myself and my whole life.

Якщо раптом цікаво:Адам ФорвардЗ дитинства він був нічим не примітною дитиною. Він був спокійним, ввічливим, добре вчився та ніколи не влазив в бійки. Вся його родина, поголовно, це серйозні люди, у яких ніколи не було часу на родину, саме тому Адам змалечку звик бути завжди один. Його батьки працювали на різні компанії і займали різні посади, однак, будучи ще дитиною, Адаму казали про те, що його чекає робота в офісі і ніяк інакше. Вивчившись на спеціальність «менеджмент» він подався одразу в декілька компаній. Думки, аби працювати в компаніях з батьками він навіть не міг припустити, бо багато років йому повторювали про те, що він повинен добитися всього самостійно, своїми трудами, інакше ніколи не зрозуміє цінності в житті. Саме тому після закінчення університету, батьки обірвали будь-яке фінансування сина та виставили за двері, для пошуків «справжнього дорослого життя». І от йому двадцять вісім. Його життя побудоване з дороги з дому на роботу і назад. Робота в офісі, це звична рутина, яка ніколи не приносила задоволення. Він почав курити лише заради того, аби частіше ходити на перерви(перекури), за які тобі ніхто не скаже нічого поганого, а лише попросять поділитися цигаркою. Все його коло спілкування вже протягом багатьох років це виключно його колеги. З університетськими приятелями вони перестали спілкуватися одразу після випуску, а з шкільними тим паче. На те, аби знаходити друзів поза роботою не було ні сил, ні часу, ні, якщо чесно, бажання. Його доброю подругою була Ізабелла, яку він наодинці кликав коротко «Ізі». Вона була адміністративною директоркою їх компанії, до якої він завжди приходив жалітися на усіх навколо та на те, як він втомився, на що вона лише розуміюче хлопала його по плечу і підсовувала до нього ближче кружку міцної кави. Робота з девʼятої до шостої(що часто, через додаткові переробітки, змінювалось на восьму) пʼять днів на тиждень не залишала за собою сил на пошуки якихось особливих гоббі, тому єдине, чим займався Адам після роботи, це або посиденьки в барах чи кафе з колегами, або він просто приходив додому і завалювався спати під якийсь серіал на фоні. Так, напевно, можна було б сказати, що він любить серіали. Бо він дивиться їх багато. Коли збирається на роботу, поки їде на роботу, на перервах, по дорозі додому і вдома. Тільки переглядом чужого життя, за більш цікавим сценарієм вдавалося хоч трішки різноманітнити свої одноманітні будні. Часу на відносити ніколи не було. А можливо це була просто відмазка, яку він повторював батькам у слухавку, аби просто не витрачати свої останні сили зайвий раз. Тому за свої двадцять вісім років він так жодного разу і не був у відносинах. Що під час навчання було не до цього, що зараз. Він збреше, якщо скаже, що зовсім не хотів би цього, ні, часто, за переглядом якогось романтичного серіалу, він сумує через факт своєї самотності. Однак це не дає йому більше сил, аби хоча б зареєструватися на якомусь сайті знайомств. Тому ось так і виходить. Його життя нудне і одноманітне і він не певен, що колись зможе вибратись з цієї нескінченної петлі.

September — Suicide Prevention MonthІ це стосується кожного. Кожне ваше слово та кожна ваша дія може змінити чиєсь життя на краще чи на гірше і ви ніколи не можете знати що коїться в голові людини що стоїть поруч з вами, чи в тої, яку ви тримаєте близь серця.Піклуйтеся про інших, будьте уважні, адже знаки можуть бути непомітними і ви не побачите, що з людиною щось не так допоки не стане надто пізно.Ті хто проходить наразі через труднощі - ви не одні. І не в тому сенсі що таких як ви багато і ваш випадок не особливий. Кожен з вас має особливу, важливу історію і ви не маєте боятись поділитись нею. Не бійтесь просити про допомогу, у близьких, у спеціалістів - ваше життя та ваша історія важливі. Важливіші ніж ви думаєте.Я знаю, я там була. І життя варте того, щоб його відчути, навіть якщо ви на дні.Піклуйтеся про себе, та про тих, кого любите.У коментарях ви можете поділитися своєї історією, порадами та сторінками, на яких можна знайти допомогу.Відео у тіктокРепости та реакції більш ніж вітаються