Чому ми боїмося старіння?Ми боїмося не зморшок.Ми боїмося дзеркала, яке щоранку шепоче: час іде.Ми боїмося не сивини.Ми боїмося того дня, коли світ забуде наш голос і запах, а цінність розчиниться, мов слід на піску.Ми боїмося не старості.Ми боїмося всіх тих мрій, які так і не наважилися прожити.Так, ми боїмося втратити красу й привабливість — ніби саме вони були головним квитком у життя.Але якщо краса — головна цінність, тоді втрата закладена від самого початку.Ми боїмося хвороб і безсилля, непотрібності й самотності.І, звісно, смерті.Погодьтеся: так собі комплект супутників «спокійного життя».Колись мене дуже лякала цифра 50.Не знаю чому саме вона, але я пов’язувала її з усім, що описала вище.Вона звучала як вирок і псувала мій настрій.В нлп ми вміємо легко змінювати переконання, тож я змінила своє — і вдячна собі за це.Я дбаю про здоров’я й зовнішність, але без фанатизму. Тепер старість для мене — радше про мудрість, повагу, спокій і глибину.Я думаю: коли життя наповнене сенсом, коли тобі цікаво те, що ти робиш, коли тобі цікаво бути з собою — старість не приходить як ворог.Вона приходить тихо, як літній вечір: із запахом яблук, пилу й задоволення від прожитого дня.