БЕЗ БАР'ЄРІВЕтика взаємодії з іншими людьмиБатьки, що виховують дітей з інвалідністюТак буває, що люди з намірами підтримати можуть дуже необережно висловлюватись. Наприклад, виказувати сумніви, що в дитини те чи інше захворювання.Намагайтесь не давати непроханих порад та не ставити під сумнів дії батьків, які зі своєю дитиною 24/7.Будьте терплячими та не втручайтесь із повчаннями й зауваженнями до батьків, якщо ви бачите, що їхня дитина кричить в громадських місцях чи робить рухи, які вам здаються дивними. Адже ви можете не знати напевно, проявом чого є така поведінка.Якщо ви власник чи працівник закладу, де дитина переживає панічну атаку або демонструє нестандартну поведінку, запитайте батьків або близьких, чи можна якось допомогти. Наприклад, можливо, дитині заважає гучна музика, яскраве освітлення чи інші фактори, які легко виправити. Уникайте вимог залишити заклад і пояснюйте ситуацію іншим відвідувачам нейтрально.Коли йдеться про спілкування з родиною дитини, важливо робити це з повагою. Запитуйте про стан дитини, її розвиток чи успіхи лише за згодою батьків або якщо це доречно в контексті ситуації. І важливо робити це без нав’язування своїх стандартів. Пам’ятайте: те, що може здаватися пріоритетом для вас, не обов’язково є пріоритетом для цієї родини.Емпатію слід трактувати як поважне ставлення до гідності людини. Прояв емпатії завжди доречний, але варто уникати заспокійливих історій на кшталт: «Це пройде, це нічого страшного. Краще зосередитися на підтримці, визнавши емоції батьків: «Це дійсно складно. Ти не один, ми завжди будемо поруч і раді тобі, твоїй дитині й вашій сім’ї». Це створює почуття спільності без конкретних обіцянок.Важливо не сприймати те, що у дитини є інвалідність, як горе для родини, і тим паче не варто драматизувати й бідкатись.Іноді вона доповнюється героїзацією: «божа дитина», «божа кара» (як прояв негативної дискримінації), «бог дає випробування за силами», «ти сильна мати» (як прояв позитивної дискримінації, «ви супербатьки» тощо. Але не варто героїзувати ні дитину, ні батьків. Люди пристосовуються до обставин; ніхто не обирає собі дитину з інвалідністю чи без неї. Любити, виховувати та піклуватись про свою дитину — це не героїзм; це героїзм тільки тоді, коли доводиться боротися з соціальними бар’єрами й стигмою. Іноді інші батьки стороняться дітей, що не схожі на їхніх. Батьки та діти помилково вважають, що краще триматись осторонь дітей з інвалідністю, аби їхні діти «не нашкодили» або не отримали ушкоджень самі. Насправді краще підійти і запитати, як діти можуть взаємодіяти з дитиною, що має інвалідність, щоб усі почувались комфортно, а потім пояснити це своїй дитині. Наприклад, що у дитини з порушенням слуху є апарат, який не можна пошкоджувати, і що покликати таку дитину можна поплескавши її по плечу. Скористайтесь тим, що діти менш упереджені до відмінностей інших. Розкажіть про відомих людей, які мали цю форму інвалідності, та про їхні успіхи.Крім того, не слід розглядати родину з надмірною зацікавленістю.Допомогу варто пропонувати лише тоді, коли ви готові її надати.Враховуйте вік дитини та контекст ситуації, перш ніж пропонувати допомогу.Якщо запит про допомогу вже надійшов, але немає можливості його виконати, краще чесно повідомити про це. Не потрібно вигадувати пояснень або виправдань, достатньо лаконічної фрази: «Вибач, я не можу».Якщо існує можливість, запропонуйте альтернативний варіант. Наприклад, замість прямої участі можна порадити ресурс або послугу, яка може бути корисною. Якщо мама ділиться, що у неї був важкий день, варто висловити щире співчуття обережно. Коректно сказати: «Мені дуже шкода, що тобі доводиться це переживати», або «Я вірю, що ти знайдеш своє джерело ресурсу». Такі слова підтримують, але не створюють враження, що до людини ставляться із жалем.Некоректні також вислови: «я тебе розумію» або «мені дуже жаль», «яка ж це кара небесна», «хрест на все життя», «у тебе, мабуть, були інші очікування від дитини», «ти хотіла іншу дитину».