🇺🇦 Наш земляк вдома після трьох років полону25 травня серед тих, хто повернувся з російського полону під час чергового обміну військовополоненими, був наш земляк, житель Приазовської громади – Віктор Зінченко. Ще до повномасштабного вторгнення, у 2021 році хлопець добровільно став на захист України.На початку великої війни, виконуючи свої обов’язки, Віктор разом із підрозділом «Азов» потрапив у полон. Три роки неволі. Три роки очікування й болю. Три роки мовчазного щоденного подвигу.Про те, що відбувалось за стінами російських катівень хлопцю говорити важко. Але його тиша - глибша за слова. Згадує лише, що багато думав, переосмислював життя. В ті темні часи він тримався за світло. В полоні Віктору навіть віршувалося про свої переживання. Записати не було чим, тож, усі рядки були в голові. Вже після звільнення, у реабілітаційному центрі, спілкуючись із психологом, нарешті переніс слова на папір.Це не просто поезія - це голос з-за грат, голос незламності, який проріс крізь бетон і страх. Наведемо уривки з вірша:«Вот сижу и мечтаю, как по парку гуляю, как,Любуясь светами, я иду вдоль реки. КаждыйДень представляю, как родных обнимаю, какКасаюсь щекою материнской руки. И казалось бы,Сложно, но возьми прогуляйся. И с роднымиВсе просто - не сиди, навести. Но уж нет – ты уДоли заложник. Я сижу взаперти. И летят толькоДни……Пап, я помню, я знаю: смогу, продержусь, но настанет то время –И домой я вернусь. Как бы ни было трудно, несмотря на напасть,Как бы ни было сложно, не смей духом пасть.Я вернусь и увижу семью. (Да, в плену, значит, Богу угодно).И увижу родных, с ног свалюсь на пероне, разревусь, разрыдаюсь,Даже если и буду по форме…»Сьогодні Віктор вдихає повітря рідної землі. Його очі спокійні й сильні. Він живе з вірою в себе, в наших людей, у звільнення всієї України і Перемогу.Ми низько вклоняємось йому за витримку, за мужність, за любов до Батьківщини. 💛💙