Мученицька кончина чернігівського князя Михаїла на прийомі в хана Батия

Про чернігівського князя Михаїла Всеволодовича, який окрім Чернігова сидів і в Переяславі, і в Новгороді, і в стольному Києві, історики пишуть різне. Одні ідеалізують його богомільність, інші дорікають в недалеколядності, проте всі відзначають: владу князь любив, боровся за престол, але не мав чіткої стратегії протидії зовнішнім ворогам. 1239 року монголи взяли штурмом та спалили Чернігів, але князь уже сидів у Києві, бо за сумісництвом був і великим князем Київським. Він не захищає Київ, який теж було спалено 1240 року, а їде в Угорщину, щоб зібрати коаліцію західних союзників на Орду. 

Не мобілізувавши союзників, князь повертається до спаленого Києва, який відібрав у нього Ярослав Всеволодович з Володимира, отримавши монгольський ярлик на Київ. Це батько князя Олександра Невського, який згодом теж здобуде прихильність хана, тоді як Михаїл так і не зміг цього досягти. Він повертається до такого ж спаленого Чернігова, проте 1246 року Бату-хан викликав його в Орду, оскільки Михаїл не мав офіційного ярлика на князювання. Перед юртою Бату-хана князь мав пройти ритуал очищення через запалені вогнища та доземно вклонитись дерев'яному зображенню Чингіс-хана. Князь Михаїл та його боярин Феодор відмовилися виконати язичницькі обряди і були на смерть закатовані ординцями. Пізніше князя з боярином зарахують до сонму святих, а в Чернігові на їхню честь у XIX столітті збудують церкву, яка збереглася й до наших днів. Сьогодні вшановується пам'ять святих.

Натхнення Пафнутія