Трюффо:
Мені спадає на думку щось, що, ймовірно, є правилом у Вашій роботі. Ви показуєте всю декорацію цілком лише в найдраматичніший момент сцени. У "Делі Парадайн", зала суду постає на наш погляд вперше вся лише тоді, коли ми провели в ній п'ятдесят хвилин. У "Вікні у двір" ви показали весь двір лише тоді, коли жінка кричить після смерті свого собаки і всі мешканці підходять до вікон, щоб подивитися, що відбувається.

Гічкок:
Безперечно. Масштаб зображення використовується з драматичною метою, а не просто для того, щоб показати місце дії. Якось я знімав телевиставу, і там була сцена, де герой приходить у поліцейську дільницю, щоб здатися. Крупним планом я зняв, як герой заходить, за ним зачиняються двері і він прямує до столу. Але я не зняв усієї декорації. Мене запитали: "Ви що ж, не зніматимете всієї кімнати, щоб люди зрозуміли, що ми знаходимося в поліцейській дільниці?"

Я відповів: "Навіщо? На рукаві сержанта в правому кутку кадру три нашивки, і цього достатньо, щоб зрозуміти, де ми знаходимося. Навіщо нам тринькати загальний план, який може стати в нагоді в драматичний момент?"

Трюффо:
Цікава ця ідея марнотратства та збереження зображень "в резерві".

(з книги бесід Трюффо з Гічкоком)

Мій коментар:
дуже часто я говорю про це на моїх онлайн-уроках з учнями, які пишуть музику:
сильний (в значенні: яскравий, переконливий, фізично повністю задовільний) саунд, певне узагальнення, кульмінаційне втілення ідеї саунду має займати строго потрібне для цього місце; не треба розкидуватися чимось розкішним, треба, навпаки, створювати дефіцит-очікування, недодавати, підводити до; а власне "повне задоволення" може займати дуже скромне місце в таймлайні драматургії