Напевно, найбільша іронія в історії людства:
людина, яка придумала (і майже сконструювала — просто не вистачило фінансування) першу обчислювану машину (Чарльз Бебідж, 1791-1871), — математик, який писав роботи з теорії функцій, експериментально займався безпекою залізничного руху, винайшов спідометр, сконструював поперечно-стругальний та токарно-револьверний верстати, придумав методи виготовлення зубчастих коліс, запропонував новий метод заточування інструментів та лиття під тиском, допомагав англійцям зламувати російські шифрувальні телеграми під час Кримської війни, і так далі і так далі — словом, універсальний геній, винахідник і герой — за життя був найбільш відомий як... активіст боротьби з вуличними музиками.

Він стверджував, що цей шум псує суспільні вдачі, залучаючи вуличних обірванців, напівп'яний люд, а також проституток. Найбільше математика дратували шарманники, вуличні духові оркестри та вокалісти.

Він писав скарги в газети і поліцію, описав цю боротьбу в окремій главі своєї автобіографії, але це призвело до прямо протилежного ефекту:
вуличні виконавці впізнали про його активізм і стали навмисно збиратися величезними групами просто під його вікнами, граючи якомога голосніше та фальшивіше;
у вікнах крамниць місцевих торговців вивішували карикатури та памфлети на нього; один із сусідських робітників навіть спеціально приходив додому в обідню перерву, щоб просто дмухати в дешеву свистульку на зло вченому;
винахіднику регулярно били шибки в будинку, надсилали листи з погрозами і навіть підкидали дохлих кішок на поріг.

Бебідж не зупинився на цьому і навіть мотивував Парламент прийняти спеціальний закон, який дозволяв будь-якому містянину вимагати від вуличного музики не грати під його вікнами. Але цей закон не виконувався...

Вуличний шум почав регулюватись лише у 1960-70х, тобто через 100-110 років після смерті вченого.