Розтини і ЦеркваКоли вже йдеться про розтини, згадаю один з найпопулярніших міфів про середньовічну медицину: Церква нібито забороняла розтин людського тіла, що значно сповільнювало розвиток науки. Проте вже в 1286 році можна прочитати рядки францисканця з Північної Італії Салімбене Пармського, у яких він, описуючи дії лікаря під час епідемії невідомої хвороби, зазначає: «У Кремоні, Пармі, Реджо та багатьох інших містах і дієцезіях Італії було багато померлих серед людей і курей за короткий період. Один лікар зробив розтин деяких з них і знайшов абсцес біля серця кожної курки. На серці була маленька везикула. Він також зробив розтин померлому чоловіку та знайшов там те саме».Ба більше: як з’ясувала історикиня Інес О’Нілл, сам Папа Інокентій ІІІ підштовхнув до нормалізації людського розтину як складника процедури розслідування вбивств. Науковиця згадує випадок, пов’язаний з розслідуванням смерті юнака, у якій був замішаний єпископ Сігуенси Родерік. Історія така. Під час меси парафіяни почали поводитися невідповідно, і єпископ попросив своїх помічників утихомирити натовп. Зрештою йому довелося втрутитися самому: він роздавав удари патерицею особливо активним і, так сталося, влучив по голові одному юнаку. Той, утім, очуняв після цього. Протягом місяця поводив себе абсолютно нормально — їв, пив і працював у полі. Один хірург переконав його зробити операцію. На четвертий день після втручання юнак помер. Хоча хірург був старий і не особливо кваліфікований, пішов поголос, що удар єпископа таки виявився фатальним. Архієрея усунули від звершення меси. Інокентій ІІІ отримав запит на вирішення справи. Папа наказав розслідувати все детально. Два хірурги й один лікар, дослідивши рештки, засвідчили, що причиною смерті стала недбало проведена операція.Із книги Стефанії Демчук «Доба постів і карнавалів»@pravytsa