Що не так з "Націократією"?Цікаво, що в націоналістичних колах популярні ідеї націократії, які запропонував Микола Сціборський (1898–1941).Це один із наших «глибинних» правих ідеологів. Можна ознайомитися з його книгами "Націократія" та його проєктом Конституції. Він жив у буремний час, коли демократія перебувала у страшній кризі й часто не могла захистити сама себе. Тому наші націонал-революціонери не надто їй симпатизували.Перше, що впадає в око, — це тоталітарний, авторитарний характер держави, який відверто декларується. Це чути неприємно, але, принаймні, чесно.Сам тоталітаризм — це (побічний?) продукт масових суспільств, урбанізації й модерну, адже в традиційному суспільстві існували авторитарні режими, але тоталітарних — ні. Як можна побудувати тоталітаризм, коли більшість населення живе в селі? Технології того часу не дозволяли створити в державі Паноптикум. Тому тоталітаризм — це радше форма прогресивізму, а не традиціоналізму. До речі, усі ці розмови про «нову людину» — це теж прояв прогресивізму, хай навіть його прихильники вважають себе «правими».Чи не найбільша проблема будь-яких диктатур полягає в тому, хто буде говорити владі правду? Адже будь-яка критика там сприймається як щось однозначно негативне, бо ставить під сумнів непомильність влади. Адже «Вождь завжди правий» — як каже старий принцип. Тому сама система неминуче підніматиме нагору кар’єристів, підлабузників і брехунів.Поряд із цим постає проблема фаворитизму. Наші націократи мріють про меритократію — щоб посади базувалися на основі заслуг. Але це самообман, адже система винагороджуватиме лояльність, а не компетентність. Це поширюватиметься й на економіку: найзаможнішими людьми стануть не успішні підприємці, а ті, хто зуміє здобути ласку Диктатора. При цьому ці фаворити, вочевидь, не завжди матимуть відповідні здібності.Іншою проблемою є державний синдикалізм — ідея про те, що суспільство має бути організоване відповідно до соціальних і професійно-виробничих функцій, а ці корпорації братимуть участь у державотворенні. Однак це вступає в конфлікт із принципами вождизму, де домінуючу роль відіграє голова держави. Якби вождь радше виступав у ролі арбітра (що часто траплялося в традиційних суспільствах), питань не виникало б.Крім того, сьогодні складно намагатися реставрувати корпоративне суспільство на середньовічний манір. Принаймні тому, що сучасна економіка дуже динамічна, і людина вже не працює все життя ремісником чи на одному заводі. До того ж будь-яка здорова корпоративність має бути результатом добровільної самоорганізації суспільства, а не створена державою за наказом ідеологів.Тому якщо коротко, це республіка без республіканізму, ідея якої народжена у непростий для України час. Чи можливості колись в Україні їх встановлення? Хіба що ситуація буде такий бардак як був у Португалії перед приходом Салазара, коли за 16 років змінилося 44 уряди. Але не дай Бог,щоб в нас дійшло до цього.@pravytsa