Давайте поговоримо з вами про шведські державні органи

Це буде не зовсім юридичний допис. Більше такий життєвий, з моїми особистими спостереженнями та думками.
І якщо ви зі мною не погоджуєтеся — це теж абсолютно окей. Можете сперечатися зі мною в коментарях.

Але давайте спробуємо подивитися на це раціонально і з різних боків. І не завжди покладати відповідальність за наші власні дії або проблеми на когось іншого.

Звичайно, ситуації бувають різні. Державні органи помиляються. Працівники можуть бути некомпетентними, можуть приймати неправильні рішення, можуть дуже довго нічого не робити. Немає тут одного правила для всіх ситуацій.
Але мені трохи не подобається оцей загальний настрій, який я періодично бачу в українських групах і чатах: у Швеції все погано, державні органи нічого не можуть, всюди жахлива бюрократія і нічого неможливо добитися.

Я, наприклад, не дуже погоджуюся з розповідями про якусь страшну шведську бюрократію. Але це вже мій особистий досвід.

Я стикалася з бюрократією не лише у Швеції. П'ять років працювала юристом в Україні й дуже багато контактувала з державними органами. Мала досвід роботи з державними органами в інших країнах, наприклад, у Німеччині, хоча там це було суто по роботі, тому про приватний досвід я говорити не можу.
І от якщо порівнювати з тим, що я бачила, шведська бюрократія особисто для мене далеко не найстрашніша.
Можливо, тут ще питання в тому, що систему треба трохи розуміти. Треба знати, куди звернутися, що конкретний державний орган може зробити, чого він не може зробити і що ви самі маєте зробити, щоб отримати потрібний результат.
І тут ми вже приходимо до речі, про яку мені давно хотілося поговорити.

Не кожна проблема з державним органом означає, що він зробив щось неправильно.
Тут я все-таки на хвилинку побуду юристом.
У Швеції є така річ, як legalitetsprincipen — принцип законності. Він закріплений, зокрема, у 5 § förvaltningslagen та 1 kap. 1 § regeringsformen.

Державний орган не може просто взяти і зробити те, що йому здається правильним або логічним. Він має діяти в межах своїх повноважень і мати правову підставу для своїх дій. Наприклад, є дискусія про неправильні адреси у folkbokföring. Люди обурюються, що Skatteverket не може просто видалити з адреси людину, яка там не проживає. З позиції людини це виглядає дуже просто. Ну що там складного? Зайшов працівник Skatteverket у систему, натиснув кнопку і видалив.

Але ж так це не працює.
Звідки державний орган знає, що ця людина насправді там не проживає? Які обставини треба перевірити? Які докази є? Які процедури передбачені законом? І чи має конкретний працівник повноваження ухвалити таке рішення?
До речі, Skatteverket має повноваження самостійно розпочинати перевірки щодо неправильних адрес. Але це не скасовує обов'язку належно розслідувати обставини перед ухваленням рішення.

І я особисто не хотіла б жити в державі, де працівник державного органу може просто щось змінити стосовно мене, тому що йому здається, що так буде правильно.
Бо сьогодні нам подобається, коли державний орган швидко робить щось на нашу користь. А завтра він так само швидко може зробити щось проти нас. І тоді ми вже будемо говорити про порушення наших прав.

Але є і друга сторона.
У Швеції є förvaltningslagen, який регулює діяльність адміністративних органів. І там передбачені не лише обмеження, а й обов'язки державних органів. Наприклад, 6 § передбачає, що державний орган має допомагати людині захищати свої інтереси в межах своєї діяльності. Контакти мають бути простими; допомога має надаватися без зайвого зволікання. Є також вимоги до доступності, об'єктивності, неупередженості та пропорційності.

Тому я не закликаю перестати критикувати державні органи. Навпаки.

Якщо вони роблять щось неправильно, треба про це говорити. Якщо рішення неправильне — оскаржувати. Якщо справа лежить без руху — вимагати пояснень і користуватися передбаченими законом можливостями. Якщо працівник каже щось дивне — перевіряти.

Я сама досить часто не погоджуюся з державними органами. Іноді доводиться дуже довго пояснювати, чому вони неправильно застосовують закон. Іноді працівники просто не знають певних правил. Таке теж буває. Але ми маємо розуміти, що працівник державного органу не завжди може зробити те, чого ми від нього хочемо. Навіть якщо він особисто з нами погоджується.

Десь у нього немає повноважень. Десь потрібна заява самої людини. Десь треба надати додаткові документи. А десь закон просто не передбачає можливості зробити те, чого ми просимо. І це не завжди питання компетентності працівника.

Є ще одна річ, про яку, мені здається, ми іноді забуваємо. Наша власна відповідальність.
Ми не можемо подати неправильну інформацію, а потім звинувачувати державний орган у тому, що він її зареєстрував.
Ми не можемо не прочитати лист, не відповісти на запит, не надати потрібні документи, а потім обурюватися, що державний орган ухвалив не те рішення, яке ми очікували. Звичайно, державний орган має обов'язок розслідувати справу, перевіряти інформацію та допомагати людині. Але ми також маємо відповідальність за те, що робимо. Ми дорослі люди.

Я розумію, що не всі знають шведську систему, не всі знають мову, не всі розуміють, які документи потрібно подати або що від них хочуть. І тут, звичайно, державні органи мають допомагати. Для цього, серед іншого, і існує serviceskyldighet.
Але якщо ми самі зробили помилку, то не завжди треба шукати винного в державному органі.
І ще повернуся до бюрократії.

Коли я працювала в Україні, мені було дуже складно зв’язатися з державним органом. Я не могла так легко зателефонувати, написати мейл, отримати відповідь від конкретного працівника. Дуже багато речей вимагали особистих візитів або домовленостей. Це було приблизно десять років тому, і я не знаю, як зараз. Можливо, багато чого змінилося.

А от у Skatteverket я заходжу через BankID, і багато питань вирішую без особливих проблем. І я можу просто зателефонувати до державного органу. Можу написати мейл. Можу попросити пояснити рішення. Можу попросити документи у справі. Можу запитати, на підставі якого закону вони щось зробили.

Для мене це величезна перевага шведської системи.
Звичайно, не всі державні органи працюють однаково. Skatteverket, наприклад, має досить хорошу репутацію. Migrationsverket — значно гіршу. Але ми також розуміємо, що Migrationsverket працює в межах міграційного законодавства, яке визначає парламент, і державної політики. Працівник міграційної служби не може видати дозвіл на проживання лише тому, що йому шкода людину або він вважає, що закон несправедливий. Arbetsförmedlingen — це взагалі окрема історія. Тут я, напевно, сама можу написати багато негативного 😁. Försäkringskassan, поліція, комуни — у кожного органу свої завдання, свої проблеми, свої бюджети й повноваження.

Тому я б не ідеалізувала шведські державні органи. Але й не робила б із них постійного ворога. Мені здається, що в українському середовищі іноді дуже легко поширюється оцей негативний настрій. Хтось написав, що державний орган жахливий; інші це підтримали; потім ще хтось розповів свою історію. І вже складається враження, що у Швеції взагалі нічого не працює.

А коли починаєш читати деталі конкретної історії, то іноді досить швидко стає зрозуміло, чому ця ситуація виникла. І не завжди причина в державному органі. Я не кажу, що треба довіряти державним органам у всьому. Я взагалі за здорову недовіру до держави. Але давайте також критично ставитися до власних дій. Іноді проблема в тому, що ми просто не розуміємо, як працює система. А іноді державний орган дійсно зробив щось неправильно. І тоді його треба критикувати. Я б хотіла, щоб ми намагалися трохи краще розрізняти ці ситуації. Це моя особиста думка, і я цілком допускаю, що ваш досвід може бути зовсім іншим.

Чи справді, на вашу думку, у Швеції така жахлива бюрократія? І з якими державними органами у вас був найкращий і найгірший досвід?
Давайте дискутувати аргументовано. Мені цікаво почути не тільки те, що «все погано», а й чому ви так вважаєте.