Альбом, над яким Максим Тощо працював останні два роки, нарешті побачив світ. Що він наніс на свою власну мапу Хмельниччини — у нашій рубиці «альбом тижня».

Покидаючи свої рідні місця, люди часто відчувають, нібито прожили в них недостатньо повне життя. Деякі одесити ніколи в житті не бачили моря, а деякі кияни не їли перепічку. Те, що прийнято вважати обовʼязковим експірієнсом для того, аби стати місцевим, часто проходить повз реальних місцевих. І це нормально. В житті ти не отримуєш галочку біля свого імені, якщо проходиш по усім місцям та звичаям свого рідного краю.

Адже твої місця не обмежуються пейзажами з магнітиків та туристичних атласів. Ба більше, твоя картина рідного краю може зовсім відрізнятися від тієї, яку мають твої сусіди. Зрештою, місця створюють люди, і кожна вулиця виглядає по різному з висоти різного зросту. Саме про це Максим Тощо і написав свою «Хмельниччину». Можливо, її і справді так бачить тільки він. Хоча це неправда, Грудень і renie cares мають такий самий, або принаймні дуже схожий погляд на ту саму Хмельницьку область. Їхні куплети тільки підсилюють те, що описує Максим у 10 треках.

Щось, що асоціюється з домом, може бути навіть не місцевою знахідкою. Зараз багато хто поринає у пошуки автентичного та унікального, аби розповісти про те, яким є або яким був їхній дім. І багато хто докопується до стародавніх рецептів, які Клопотенко потім безжалісно джентрифікує у своїх кулінарних книжках або до веснянок, які відрізняються від веснянок з сусіднього регіону від сили порядком слів. Та чи впізнають такі шукачі свій дім у цих знахідках? Чи для них це таке саме відкриття, як і для інших?

Максим Тощо тут не намагається займатися археологією, і на питання «що асоціюється для тебе з Хмельниччиною?» називає імʼя Френка Оушена і гурту Third Eye Blind. «Так це ж всьо ненаше!» — скажете ви. Але найголовніше тут те, що найкраще Френка Оушена Максим запамʼятав під час того, як купався на річці в рідному селі, а Third Eye Blind грали з динаміків татового жигуля. Тому хай де би ці всі альбоми не були записані, хай де би не зібрали ту стару машину, найголовніше те, де це все в результаті опинилося. І Максим цінує, що всі ці речі, разом з заходом сонця і вітром, опинилися саме у нього на Хмельниччині, і зібралися у єдину картину. 

Звісно, ця картина нетривка. Друзі покидають старі місця, і доводиться звикати до нового ладу речей. Хтось обриває спілкування, і іноді це навіть іде на користь. Але попри все, коли настає час показати коханій людині те саме дороге, що носиш в памʼяті, хочеться відтворити усе саме так, як воно і запамʼяталося у свій найщасливіший момент. Іноді це просто неможливо, і від цього бере печаль.

Тому Максим і взявся фіксувати Хмельниччину саме такою, як він її памʼятає — з ехо інструментів, яке можна почути тільки у нього в кімнаті, з ледь помітним семплом Мак Міллера та з задиристим пацанячим фристайлом, без якого не обходиться жоден вечір з друзями.

Ми ж рекомендуємо вам послухати альбом, аби побачити щось наближене до того, яким воно було тоді. Та спробувати скласти в голові пазл зі своїм найріднішим місцем в світі.

Слухати альбом: orcd.co/khmelnychchyna

Фото в пості та на обкладинці альбому: Поліна Полікарпова