Ви хотіли інсайти з курсу "Психотерапія трансгенераційної травми" - то ось. Сьогодні - про те, як кожного разу я придумую щось нове. На минулому потоці для кожного учасника створювала особисті "кабінети", де можна було складати спогади, інсайти, сновидіння тощо - про власну історію. Як у коробку. На позаминулому - ми створювали плей-листи з особистими саундтреками і робили творчі артефакти ліній життя. Цього разу - анімую дитячі фотографії учасників курсу. Бо хочеться, щоб у процесі роботи над трансгенераційною травмою ми бачили не тільки історію родини. Не тільки ба, пра, батьків та інших родичів. Хочеться, щоб кожен побачив ще декого дуже важливого - Свою Внутрішню Дитину. Ту, яка колись була цілком реальною маленькою людиною. Яка сприймала за правду все, що відбувалося навколо. Яка вірила. Сподівалася. Чекала. Любила своїх дорослих з усього дитячого серця, навіть тоді, коли вони робили їй боляче, страшно, самотньо або незрозуміло. Всередині кожного серйозного аналізу дат, історичних подій і геносоціограм і колективних травм - є ота малесенька фігурка. Мені дуже хочеться її побачити. І показати учасникам теж.p.s. На фото - маленька Таня досліджує соснову шишку. Дефіцит іграшок чудово розвиває символічне мислення.