До 2018 року (а здається і у 2018 році) я був прихильником збірної Англії. Пам'ятаю, як був засмучений голом, що пропустив Девід Сімен від Роналдіньйо на ЧС-2002, Бекхема-бовдура, нереалізований потенціал Джеррарда-Лампарда та багато чого іншого, через що пройшла команда. Але продовжував їх підтримувати все одно, бо англійське було ближче, ніж іспанське, італійське чи будь-яке інше.З 2016 року до збірної Англії прийшов Гарет Саутгейт. Треба віддати належне: він налагодив структуру гри цієї команди та досягнув дуже стабільних та потужних результатів з нею за цей час - не дивно, чому Футбольна асоціація хоче продовжити з ним контракт.Однак за увесь цей час у збірній Англії виросло нове гарне покоління гравців, яке робить цю команду чи не найсильнішою за підбором виконавців. Проте футбол залишився на тому рівні - прагматичний, орієнтовний на результат. Навіть серії пенальті почали вигравати!Англія може сьогодні виграти чемпіонат Європи та перервати 58-річну серію без великих трофеїв. Але Англія "невдах" Джеррарда та Лампарда мені ближча, аніж ця Англія.Тим паче, коли у збірної Іспанії та її тренера Луїса Де ла Фуенте є не менш захоплююча історія.https://suspilne.media/sport/789909-taku-vzaemodiu-baciv-lise-u-klubnomu-futboli-ispania-zigrae-final-evro-2024-napivosnovou-z-olimpiadi-2020/