Дорожні роботи на Полтавщині тривають.До співпраці з Агентством місцевих доріг уже долучилися 30 громад. Із них 14 уклали договори, 11 – перерахували кошти. На 2026 рік з обласного бюджету передбачено 150 млн грн, ще майже 300 млн грн – ресурс місцевих бюджетів.За тиждень на мережі місцевих доріг відновлено понад 1 тис. м² покриття, від початку ремонтного сезону – понад 2 тис. м².Паралельно виконуються роботи з утримання і безпеки руху: очищення проїзної частини, ліквідація промоїн, укріплення узбіч, локальне відновлення покриття в громадах.На автошляхах державного значення темпи значно вищі. Із початку року ліквідовано понад 186 тис. м² деформацій, із них близько 57 тис. м² лише за останній тиждень.Роботи зосереджені на ключових маршрутах області:– М-03 Київ – Харків – Довжанський;– Н-08 Бориспіль – Дніпро – Запоріжжя (через Кременчук) – Маріуполь;– Н-12 Суми – Полтава;– М-22 Полтава – Олександрія;– Р-42 Лубни – Миргород – Опішня – /Н-12/.Щодня працює до 10 бригад. Обсяги відновлення до 5 тис. м² покриття на добу. Проїзд основними напрямками забезпечений.Завдання – якісні та безпечні дороги на Полтавщині.
Всеукраїнська хвилина мовчанняЮрій ГлущенкоПолтавська обласна військова адміністрація спільно з Платформою пам’яті Меморіал вшановує пам’ять загиблих захисників родом з ПолтавщиниМолодший сержант Юрій Глущенко на псевдо Юріст поліг 25 вересня 2025 року поблизу села Торецьке Покровського району на Донеччині. Того дня він зголосився увійти до складу штурмової групи, щоб продовжити боротьбу та евакуювати тіло побратима. Захисникові назавжди 33 роки. Юрій народився в селі Пустовійтове на Полтавщині 17 березня 1992 року, жив у селі Пироги. У Вищому професійному гірничо-будівельному училищі опанував фах машиніста крана. Працював у сфері ремонтних робіт. Під час повномасштабної війни Юрій став командиром відділення у 8-му окремому стрілецькому батальйоні. З січня по квітень 2025 року організував облаштування та утримання ключової позиції біля села Загризове Ізюмського району Харківщини, що дало змогу повністю перекрити стежку, якою ворог потрапляв до села. У вересні служив в евакуаційній групі – допоміг евакуювати 12 поранених і шістьох полеглих побратимів. Юрія Глущенка нагородили відзнакою «Золотий хрест», «За оборону України» та подякою від Київського міського голови. Поховали воїна в селі Пироги.У нього залишилися дружина Анастасія, донька Ульяна і син Родіон, яким на момент загибелі батька було 7 і 2 роки. Світла пам’ять Герою!Напишіть історію полеглих захисника чи захисниці тут
Всеукраїнська хвилина мовчанняОлександр ЗусПолтавська обласна військова адміністрація спільно з Платформою пам’яті Меморіал вшановує пам’ять загиблих захисників родом з ПолтавщиниСолдат Олександр Зус на псевдо Флокі поліг 19 липня 2024 року поблизу міста Торецьк Бахмутського району Донецької області. Він зазнав смертельних поранень у бою, коли ворог накрив позиції підрозділу мінометним вогнем. Воїнові назавжди 28 років.Олександр народився 24 квітня 1996 року в Полтаві. Закінчив Електрорадіотехнічний ліцей у рідному місті. Працював барменом. Професійно займався спортом – плаванням і стендовою стрільбою. Під час повномасштабного вторгнення Олександр поповнив лави захисників. Служив навідником 1-ї танкової роти 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади. «Я щаслива і пишаюся тим, що Саша був моїм сином, що він був таким неординарним і особливим. Для мене він не загинув. До останнього подиху я буду домівкою для його серця і вічним притулком для його душі та пам’яті про нього», – написала мама Вікторія Іванівна.Посмертно Олександра Зуса нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою Полтавської територіальної громади «Захисник України – Герой міста Полтава».Поховали воїна на Алеї Героїв Затуринського кладовища в Полтаві. У нього залишилися мама, сестра-двійня, дружина та син.Світла пам’ять Герою!Напишіть історію полеглих захисника чи захисниці тут
Всеукраїнська хвилина мовчанняОлександр «Повар» Золотухін Захисник народився 17 липня 1969 року у Гадячі на Полтавщині, де й проживав. Закінчив місцеву гімназію ім. Олени Пчілки.У 2003 році чоловік почав працювати на Качанівському ГПЗ. Понад 20 років був приладистом дільниці цеху переробки газу та підготовки конденсату. Захоплювався читанням книг, мандрівками, історією, любив проводити час у колі родини. У перший день повномасштабного вторгнення Олександр Золотухін пішов добровольцем. Служив у 72-й окремій механізованій бригаді ім. Чорних Запорожців водієм-хіміком. Мав звання солдата. Був надійним побратимом і турботливою людиною, для своїх завжди знаходив тепло і підтримку. Добре готував, міг із простих продуктів зробити смачну страву для інших. Побратими називали його «дід» – за доброту та любов до онуків.Загинув 17 травня 2024 року внаслідок скиду невідомої вибухової речовини з БпЛА на Донеччині.Захисник нагороджений державною відзнакою Президента України «За оборону України», медаллю «За хоробрість у бою», нагрудним знаком «Сталевий хрест».Похований на міському кладовищі у Гадячі на Алеї Героїв. У воїна залишилась дружина, донька та двоє онуків. Світла пам’ять Герою!Напишіть історію полеглих захисника чи захисниці тут
Ще одна ніч, яка доводить, що Росія не заслуговує на будь-яке пом’якшення глобальної політики та зняття санкцій. Росія робить ставку на війну, і саме такою має бути відповідь – потрібно захищати життя всіма силами й потрібно тиснути заради миру теж усіма силами. Я вдячний тим у світі, хто працює з нами так і хто допомагає Україні вчасно, повноцінно та відчуваючи, що кожен прояв підтримки справді має значення для порятунку людей. Дякую Німеччині, Норвегії та Італії, з якими ми вже досягли нових домовленостей про підтримку нашої ППО. Працюємо з Нідерландами щодо додаткового постачання.Вранці була доповідь командувача Повітряних сил Збройних Сил України. Було майже 700 російських дронів за день і вечір напередодні та за ніч. Також були ракети: 19 балістичних і ще крилаті ракети цієї ночі. Більшість балістики – проти Києва. Вдалося збити 636 дронів і частину ракет. На жаль, не всі. Є влучання та пошкодження звичайних будинків. На жаль, є загиблі в Одесі, Києві та Дніпрі. Серед загиблих – хлопчик, 12 років йому було. Мої співчуття рідним та близьким… Станом на цей час відомо і про 100 поранених через одну цю російську масовану атаку.Жодної нормалізації такої Росії бути не може. Тиск на Росію повинен працювати. І важливо вчасно виконувати кожну обіцянку допомоги для України. Є багато політичних зобов’язань партнерів, які вже були озвучені, але ще не реалізовані. В тому числі у форматі «Рамштайну» та на двосторонній основі. Доручив командувачу Повітряних сил зв’язатися з тими партнерами, які раніше давали обіцянки щодо ракет для «петріотів» та інших систем. Очікую на доповідь за результатами.
Всеукраїнська хвилина мовчанняАнатолій «Байда» Карбан Захисник народився 24 травня 1967 року у селі Остапівка. Працював учителем історії та географії, згодом очолив школу.Був активним учасником суспільно-політичного життя: долучався до трьох революцій, займався національно-патріотичним вихованням молоді, входив до Асоціації дослідників Голодоморів в Україні. Із 2014 року очолював Миргородську районну раду.Після початку повномасштабного вторгнення став до лав Сил оборони України. Служив бойовим медиком стрілецького взводу, мав звання головного сержанта. Виконував бойові завдання на Сумщині, Харківщині та Донеччині, зокрема в районі Соледара.Загинув 12 квітня 2023 року поблизу населеного пункту Тоненьке.У захисника залишилися дружина та дві доньки.Анатолій Карбан нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України», орденом Українського козацтва І ступеня. Посмертно відзначений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У Миргороді його ім’ям названо вулицю.Світла пам’ять Герою!Напишіть історію полеглих захисника чи захисниці тут
Аграрний сектор зараз потребує швидкої та конкретної підтримки.На 53-й позачерговій сесії Полтавської обласної ради депутати ухвалили зміни до програми розвитку аграрного комплексу до 2027 року.Ситуація в тваринництві складна: під час війни поголів’я великої рогатої худоби зменшилось на 12,7%, зокрема корів – на 18,8%. У 2026 році скорочення продовжується. Водночас витрати значно зросли: дизель подорожчав на 54% і становить близько 20% собівартості. При цьому ціни на молоко впали на 20%. Через це малі та середні господарства змушені скорочувати поголівʼя худоби і штат працівників.Щоб підтримати фермерів, передбачено компенсацію 15% вартості дизельного палива (до 200 тис. грн на господарство) для тих, хто утримує до 500 корів. Допомога стосується пального, купленого після 1 березня 2026 року.Мета – зберегти худобу, робочі місця та стабільність у громадах. На це виділять 10 млн грн з обласного бюджету на 2026–2027 роки.Також у 2026 році держава планує виділити 220 млн грн на кредити для фермерів. Це дозволить підтримати як переможців минулого року, так і інші господарства.Депутати підтримали рішення – 70 голосів «за». Підтримка аграріїв має бути стабільною та своєчасною.
Дорожні роботи на Полтавщині тривають.Із початку року ліквідовано майже 129 тис. м² деформацій на автошляхах державного значення, з них понад 22 тис. м² – за останній тиждень.Роботи виконуються на таких ділянках: - М-03 Київ – Харків – Довжанський; - Н-08 Бориспіль – Дніпро – Запоріжжя (через м. Кременчук) – Маріуполь; - Н-12 Суми – Полтава; - М-22 Полтава – Олександрія; - Р-42 Лубни – Миргород – Опішня – /Н-12/.Паралельно триває ремонт на дорогах місцевого значення. За тиждень відновлено майже 200 м² покриття, загалом від початку сезону – понад 1,1 тис. м².Окрім цього, виконувалися роботи з експлуатаційного утримання та безпеки руху: очищення проїзної частини, ліквідація промоїн, укріплення та розширення узбіч, відновлення білощебеневих покриттів. Роботи тривали у Комишнянській, Кам’янопотоківській, Новосанжарській, Білоцерківській, Горішньоплавнівській та Великобагачанській громадах.До співпраці з Агентством місцевих доріг уже долучилися 9 громад, ще 26 – ухвалили відповідні рішення.Пріоритет незмінний – забезпечити стабільний і безпечний проїзд та нарощувати обсяги відновлення дорожньої інфраструктури.
Всеукраїнська хвилина мовчанняАндрій ТелюкПолтавська обласна військова адміністрація спільно з Платформою пам’яті Меморіал вшановує пам’ять загиблих захисників родом з ПолтавщиниСолдат Андрій Телюк на псевдо Арнольд поліг 24 липня 2025 року поблизу села Кіндратівка Сумської області. Він разом із побратимом зголосилися забрати з поля бою полеглого медика. Дорогою Андрій двічі підірвався на протипіхотних мінах, які вночі окупанти встановили за допомогою безпілотника. Травми виявилися смертельними. Захисникові назавжди 26 років. Андрій народився 18 березня 1999 року в місті Лохвиця Полтавської області. Закінчив музичну школу по класу бандури та Лохвицьку гімназію №1, а згодом – Національний університет «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Працював інженером-конструктором, за його кресленнями реалізовували проєкти і в Україні, і за кордоном. З дитинства захоплювався хокеєм і карате. Любив українську музику і гру на гітарі. Обожнював подорожувати, водити автомобіль, ходити в гори. Мріяв про будинок, велику родину та пса. З 2016 року жив у Києві.З 2023-го Андрій активно волонтерив. Зокрема, допомагав 78-му окремому десантно-штурмовому полку, до якого згодом приєднався і сам. Обіймав посаду майстра 1-ї рухомої ремонтної майстерні безпілотних авіаційних комплексів. Псевдо Арнольд отримав за те, що завжди йшов уперед і ніколи не відступав. А у колі найближчих друзів його називали Капітошкою, бо завжди сміявся і жартував.«Андрій – це справді унікальна людина з великої літери. Неймовірно хоробрий, сміливий, талановитий. Він був найдобрішим і найпозитивнішим. Лише Андрій міг так любити життя й надихати цим інших: він був промінцем, до якого тягнулися. У нього ніколи не було поганого настрою чи безвихідних ситуацій – він завжди знаходив рішення. Андрій свідомо пішов захищати Батьківщину, бо щиро вірив: свобода варта боротьби. Спогади про нього – найбільша цінність, яка залишилася. Ми будемо нести їх гідно, бо він точно на це заслуговує. Наше кохання було справжнім, і воно залишиться зі мною назавжди», – розповіла наречена Аліна. Посмертно Андрія Телюка відзначили орденом «За мужність» III ступеня. Поховали захисника на Іванівському цвинтарі в Лохвиці на Полтавщині. У нього залишилися мати Катерина Василівна, батько Сергій Володимирович, брати Володимир і Віталій та наречена Аліна.Вічна пам'ять Герою!Напишіть історію полеглих захисника чи захисниці тут
Всеукраїнська хвилина мовчанняВіталій Заруцький Полтавська обласна військова адміністрація спільно з Платформою пам’яті Меморіал вшановує пам’ять загиблих захисників родом з ПолтавщиниСтарший солдат Віталій Заруцький на псевдо Філін поліг 1 квітня 2022 року під час оборони Маріуполя. Воїнові назавжди 26 років.Віталій народився 4 грудня 1995 року в місті Карлівка Полтавської області. Закінчив місцеву школу №1. У Берестинському коледжі механізації сільського господарства У 2015-му, закінчивши другий курс, долучився до полку «Азов». Рідні дізналися про його рішення лише через 2 місяці. «За характером – добра, справедлива й щира людина. Комунікабельний, дружній, веселий, завжди був поруч у будь-якій ситуації. Любив проводити час із родиною та друзями, захоплювався мисливством. Він просто любив життя і вмів ним насолоджуватися», – розповіла дружина Анастасія.Віталій брав участь в АТО, воював на посаді старшого кулеметника. Неодноразово був на передовій, зазнав контузій. За службу його нагородили нагрудним знаком «Ветеран війни – учасник бойових дій» та медаллю «Захиснику Маріуполя».«Ми познайомилися в Урзуфі, де Віталій служив у «Азові». З ним було легко й цікаво, ми не помічали, як минав час. Він був уважним, турботливим, завжди підтримував і вмів кохати. Взаємна симпатія переросла в кохання і шлюб. Ми одружилися 23 вересня 2017 року», – пригадала Анастасія.У 2018-му Віталій звільнився зі служби. Цивільне життя давалося важко, тому в липні 2021 року він приєднався до 56-ї окремої мотопіхотної бригади. Із сім'єю мешкав у Маріуполі. «3 лютого 2022 року чоловік приїхав у відпустку. Згодом у нього виявили коронавірус. Ще не повністю одужавши, Віталій повернувся на службу. Дістатися до своєї роти не зміг, тому брав участь у вуличних боях разом із розвідниками», – розповіла дружина.У березні позиції підрозділу знищив ворожий удар, однак Віталію та побратимам пощастило – за годину до цього вони виїхали на завдання. Згодом підрозділ передислокувався на металургійний завод імені Ілліча. Попри небезпеку, Віталій знаходив можливість навідувати родину, допомагав продуктами, ліками та водою. Востаннє вони побачилися 17 березня 2022 року. Про загибель Віталія рідні дізналися в листопаді 2022-го. Ідентифікацію провели за ДНК-експертизою. Оборонця поховали 9 грудня 2022 року на кладовищі в Карлівці. На школі, де він навчався, встановили меморіальну дошку, а світлину Віталія розмістили на Алеї слави в рідному місті.У захисника залишилися дружина, бабуся, брат, племінник і племінниця. Мати військового померла у вересні 2023 року, не витримавши болю втрати сина.Рідний брат Віталія назвав свого сина на його честь.Вічна пам'ять Герою!Напишіть історію полеглих захисника чи захисниці тут
