Космос політики | Агресивна позиція Кремля щодо пострадянських держав є характерною рисо...

👆Агресивна позиція Кремля щодо пострадянських держав є характерною рисою його зовнішньої політики, про що свідчить його підтримка абхазьких і придністровських сепаратистів у протистоянні з Грузією в 1992-1993 роках, війна з Грузією 2008 року та вторгнення в Крим і на Донбас в Україні в 2014 році. На Санкт-Петербурзькому економічному форумі 2025 року Путін заявив: «Вся Україна належить нам», що, за словами українського президента Володимира Зеленського, поширюється на Білорусь, Молдову, країни Балтії, Кавказ і Казахстан. Путін також погрожував країнам, де перебувають російські війська, таким як Вірменія, заявивши: «Де ступає російський солдат, там і є наша земля». Державне телебачення Азербайджану відповіло, звинувативши Путіна в «...домінуванні над народами, які були насильно включені до складу Росії».Захід, сподіваючись, що Росія зможе протистояти Китаю або забезпечити дешеву енергію, часто ігнорував імперські амбіції Москви. Тим часом Грузія, яка колись була взірцем демократії, потрапила під вплив Росії. Партія «Грузинська мрія» Бідзіни Іванішвілі припинила переговори про вступ до ЄС і веде курс на авторитаризм. Бездіяльність Заходу дозволила Росії відновити контроль над цим важливим центром Шовкового шляху.Поки увага світу прикута до України, Путін прагне відновити імперський вплив Росії на Кавказі, контролюючи Грузію та тиснучи на Вірменію й Азербайджан, щоб тримати їх у орбіті Москви. Ігнорування російської агресії ставить під загрозу регіон Каспійського та Чорного морів і додає сміливості Росії, Китаю, Ірану та Північній Кореї. «Безмежна дружба» Росії з Китаєм, підкріплена зброєю та робочою силою з Ірану та Північної Кореї, дозволяє Китаю скористатися тим, що Москва випробовує вразливість Заходу. Китай також набирає обертів завдяки інвестиціям у регіоні.Бездіяльність на Кавказі підкреслює нездатність Заходу ефективно стримувати Росію та Китай. Це підштовхує ці конкуруючі держави до ескалації кількості та рівня конфронтацій, що загрожує стратегічним об'єктам, таким як нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан та Південний газовий коридор, які постачають каспійську енергію на світові ринки через Туреччину. США повинні прийняти надійну, скоординовану стратегію для протидії російській агресії та китайським інвестиціям у цей багатий на ресурси, стратегічно важливий регіон, інакше вони ризикують втратити вплив на критично важливій геополітичній арені.