ВОЛГОВ: sapienti sat | У Нальчику з 25 по 29 серпня проходитиме фестиваль «Темірканівські веч...

У Нальчику з 25 по 29 серпня проходитиме фестиваль «Темірканівські вечори», присвячений пам'яті кабардинця, видатного диригента, народного артиста СРСР Юрія Темірканова. Який більш як двадцять років був беззмінним керівником Академічного симфонічного оркестру Санкт-Петербурзької філармонії. Серед інших колективів, з якими працював Темірканов - Королівський філармонічний оркестр в Лондоні, Симфонічний оркестр Балтімора, Симфонічний оркестр Данського радіо та інші.Юрій Темірканов почав займатися музикою після переїзду до Ленінграда у 1947 році. Це обумовило його подвійну ідентичність, властиву кожному успішному в метрополії представнику колоніальної еліти: «моя батьківщина Кабардино-Балкарія, а дім – Петербург», - казав він. Проте цей ґрунт був підготовлений заздалегідь його батьком Хату Теміркановим.«Мій батько - один із перших кабардинців, яких відправили вчитися до Москви, до університету (Всесоюзний комуністичний університет імені Свердлова)», - розповідав диригент. Після повернення він робив вдалу кар’єру в рідній республіці. Захоплювався російською культурою. Усім чотирьом дітям дав московські імена. Первісток Володимир своє отримав на честь людини, що за версією його іншого біснуватого тезки, «створив Україну».Війну Хату Темірканов зустрів на посаді начальника управління у справах мистецтв Раднаркому КБ АРСР. В той час Нальчик став місцем евакуації багатьох видатних представників радянської культури. Користуючись нагодою він передав видатному українському композитору колоніальної доби Сергію Прокоф'єву старий нотний зошит. Записами Сергія Танєєва 1885 року містили кабардинські фольклорні пісенні та танцювальні матеріали, які ніхто до цього не використовував. Хату Сагідович попросив композитора написати для республіки музичний твір, що ґрунтується на народній музиці. "Обов'язково напишу", - пообіцяв Прокоф'єв. Прем'єра квартету відбулася вже 5-го вересня 1942 року в москві.Хату Темірканова оминула сокира сталінських чисток. Він був розстріляний німцями як командир партизанського загону 29 листопада 1942-го. Дружина Бліна врятувалася лише завдяки випадку – не було місця в машині, що везла засуджених до страти на місце виконання. Біографи пишуть, що останніми словами чоловіка були «За Родіну! За Сталіна!»