Не пізно…

Невпевненість та страх, чи сумніви щоденні,Придумані людиною, не варті і гроша. Чому ми щиро віримо у мрії нездійсненні,Коли у нас за кліткою знаходиться душа? За втрачений шанс жалкуватимеш слізно,На схилі старечих та про́житих літ,Тому придивися, допоки не пізно,На власне "сьогодні" та внутрішній світ. Ніколи не пізно почати спочатку,Всі сили зібрати, піднятись з колін,Чи власні думки́ привести до порядку,Чи мури здолати надуманих стін. До цілі невпинно дійти намагатись,Та духом не падати з тисяч невдач,У власній провині покірно зізнатись,Та сили знайти, щоб сказати "пробач". Чи книгу пізнати якусь невідому,Для власного досвіду та надбання,Ніколи не пізно навчатись ново́му,Від "дерева мудрості та пізнання". Піти у похід, чи стати на лижі,Піднятися в го́ри до самих вершин,Каву попити колись у Парижі,Чи в море пірнути до синіх глибин. Купити квиток навмання, на вокзалі,Зайнятися спортом, зробити ремонт,За обрій зайти, подивитися далі,Як виглядає новий горизонт! Використовуйте можливості численні,Та задуми у вашій голові,Бо мрії, що здаються нездійсненні,Не втрачені, допоки ми живі… Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі