Дівчина на ковзанах

Як ніч окутує в покору,Міста і села в зимній сон,Приємно інколи знадворуПройтися в сніговий сезон. Я бачу часу незворотністьІ помічаю плин років,Прогулюю свою самотністьСтежиною свої слідів. Мені приємно наодинці,Все менше чути гул машин,Пустинно в парку, на зупинці,Здається, в місті я один. Поверхня місяця плямистаМоє освітлює лице,І тут я бачу, скраю містаБлищить під льодом озерце! А там здаля, на шклі із льоду,Ніби не бачить рубежі,На ковзанах швидких, по ходу,Дівчина крутить віражі. Дрібні крижинки льодоставуВід тих дівчачих ковзанів,Утворюють свою загравуНа фоні зоряних вогнів. Мене вона не помічає:Струнка постава, плавний крок,Дівчи́на кригу приручаєІ їй показує танок! А я здаля спостерігаю,Як ковзани скрегочуть лід,Дівчи́ні тій не заважаю,Бо те катання, як політ. Ніби спинили обертанняЗірки та місяць в далечі,Все дивляться на те катання,Ті опівнічні глядачі. У ніч ясну і ту хвилину,Коли вже сни побачив хтось,Незвичну, в ковзанах дівчи́нуМені зустріти довелось... Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі