Два грішника Віку земного дійшовши до краю,Там, де Суддя в піднебесній межі,Біля воріт до прекрасного раю,Чекали на участь свою два мужі. Долі обох виріша́лись останні,Хто з них ввійде у небесні врата... Вели між собою розмову в чеканніІ перший сказав, крізь веселі уста:– Я не боюся Суддевого трону,Бог, це отець і його я дитя,Вірю в молитву і піст, і ікону,І те, що почуті мої каяття. Життя без гріха я прожити старався,На службу недільну до храму ходив,Пожертви давав і завжди́ сповідався,Нужденним добро, без утоми, робив. Від того добра не жалів десятину,Перелюб тілесний ніколи не мав,Словами лихими не ганив людину,Не крав, не обманював, не убивав. Чекаю тепер без жалю і тремтіння,Коли вже відкриються брами воріт,Бо я заслуговую вічне спасіння,І райських плодів і Господній "привіт". А інший стояв несміливо, позаду,І сльози свої витирав із повік,– Не гідний я цього прекрасного саду, –Промовив тихенько сумний чоловік. А ще, він сказав тоді, крізь зітхання:– Не можу я зватись "Господнє дитя",Нікчемне для Бога моє покаяння,Не гідний ввійти я у вічне життя. До храму святого, святої неділі,Зайти у гріховності просто не смів,Молитви були якісь зубожілі,Не міг підібрати розкаяних слів. Грішив я щодня у думках і у плоті,Камінь у серці, немов би носив,Із-за гріха потопав у болоті,Тому і спасіння я не заслужив. Смиренно прийму, що Господь приготує,І навіть, якщо це безславний кінець,Нехай справедливість на небі царює,І долю мою хай розсудить Творець". Променем світла і звуками громуВідкрилися раптом небесні врата,Голос почувся незвичний потому,І з тіні з'явилася постать Свята.– До царства мого і до світлого раю,Сьогодні із вас увійде лиш один,Бо душу його і всі наміри знаю,Це грішний, розкаяний, люблячий син. А далі отой, що "Сидячий на троні",Що владу від Бога найвищу прийняв,Волею духа, відкривши долоні,На того вказав, що позаду стояв. Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі