Українська поезія📖 | Вона знімає суху білизну, і щось потріскує.Вітер грається листям, під ...

Вона знімає суху білизну, і щось потріскує.Вітер грається листям, під сукню лізе – до голизни.Заручниця щоденних новин і низького тиску, іпобуту, вона думає: ще трохи, і я буду з ним.Ще день – і я виперу форму з усіма свідченнямивтоми, страху, люті, розтертої на колінах трави,а потім ми сядемо поруч з простими обличчями,і я вибиратиму всі спогади з його голови.А потім поставлю чай із гілочками смородини,вдягнуся в оте, мереживне, і буде тиша навкруг,і сонце впаде в кропиву за чужими городами,і нитимуть груди у передчутті його темних рук. Вона собі каже: ще трохи – й всі будуть щасливими.Зав’яжуться яблука, потім – ягоди, потім – гурки.Ці бійні скінчаться, і разом з новими припливаминас винесе в будні, цілком нормальні й ледь-ледь гіркі.Білизна рипить у руках, світло сточує вилиці.Мурашка повзе виступами її худої спини.Вона нюхає чисті сорочки так, ніби силитьсязгадати, як він пахнув тоді, колись іще до війни. А потім бере відро, набирає води пригорщу,Вмивається, думає, стоїть – дрібненька, вузька в плечах.Так! Я зачиню двері й нікуди його не випущу!Ну, принаймні до кінця відпустки… Хоча би так, хоча б.Ірина Цілик