Христос ішов дорогою ГолгофиА Він ішов дорогою Голгофи,Кривавий піт котився по чолі.Кричали в слід Йому слова жорстокі,Було так мало люду, хто стояв в жалі.А Він ішов, несучи гріх народу,На плечі тиснув Йому хрест важкий,Народ шумів, та побивав до болю,А Він мовчав, смиренний і святий.Він спотикавсь - земля приймала тіло, Та знов вставав під тягарем вини.Не за Себе - за нас усе боліло,За наші темні, впертії гріхи.В очах Його — ні гніву, ні прокляття,Лише глибінь небесної журби.Любов ішла дорогою розпʼяття,Щоб зняти пута смерті і ганьби.І ось вершина… Хрест уже чекає,Жорстока тиша впала на горі.І цвях холодний руки пробиває,Й тремтить земля у цій німій порі.Стікала кров свята на камінь сірий,Як знак любові, даної навік.Вона текла за зраду і за віру,За кожен людський, невблаганний гріх.Сміялись ті, що поруч там стояли,Кидали злі, отруєні слова.Вони Його Царем насмішно звали,Не знаючи, що істина жива.А Він терпів… ні слова докоризни,Ні тіні гніву в стомлених очах.Лише любов — безмежна і безмірна,Що біль несла за людство на плечах.Стояла мати… серце розривалось,І біль її словами не змірять.Вона дивилась — і душа стискалась,Як Син її приречений страждать.В очах — ні крику, тільки тихе море,Де хвилі сліз котилися без меж.Вона приймала це священне горе,Хоч біль її проймав, немов той меч.І небо, наче в жалобі схилилось,І світло дня померкло у журбі.Все твориво в той час затамувало силу,Бо Вічний Син висів там на хресті.І крик злетів у висоту бездонну:«Мій Боже, нащо Ти Мене лишив?»І біль той був не тілом тільки повний —То серце рвалось від людських гріхів. Та це не розпач — звершення дороги,Останній подих жертви на хресті.Він знав: відкриються для всіх чертоги,Хто схоче жити в правді й чистоті.Та й у стражданні, в муці невимовній,Любов не згасла в серці ні на мить.І Він молився тихо і жертовно,За тих, хто смів Його тоді ганьбить.Спрага пекла Йому уста розбиті,І оцет подали Йому в той час.І світ стояв, мов у страшній молитві,Бо помирав Спаситель там за нас.Вуста Його тремтіли від знемоги,Та не було ні ропоту, ні зла.Він до кінця звершив дорогу Бога,Що людству вічнеє життя дала.І мовив Він: «Звершилось…» — дуже тихо,Немов світанок після довгих літ.І стихло все… і навіть саме лихоЗлякалось жертви, що спасала світ.Здригнулась твердь, і камінь розколовся,Й завіса поділилась навпіл вмить.Бо Той, Хто вмер — Він Господом зостався,І смерть та ,не змогла Його скорить.Його зняли… і в тиші положили,У гріб новий, де ще ніхто не спав.І сльози землю тихо окропили,І світ у смутку голову схиляв.Та ранок третій… світло заясніло,І камінь вже відвалений лежав.І смерть втекла, і пекло заніміло —Бо Він воскрес, і всім спасіння дав!Бо третій день приніс світанок світлий,І камінь був відвалений від гробу.І Ангел сповістив у славі тихій:«Нема Його — воскрес Він для народу!»І страх змінився радістю святою,І сльози стали світлом на лиці.Бо смерть була уражена любов’ю,І вічність відчинилась у Христі.Ішов на смерть, та ніс життя із неба,Щоб кожен грішник прощення знайшов,Бо так Отець хотів, бо так було це треба,Щоб світ спасти через Його любов.© Олексишина Дарина@poesiaGod