Чому до мене звертаються на «Ви»і мені навіть не довелося заради цього погрожувати чи маніпулювати, хехе🥲

Мені й самій трохи ніяково за такий нескромний заголовок. Крутіше було б тільки: «звертайтеся до мене тепер — Катерино Євгеніївно». Це сталося непомітно. Але я все частіше чую і бачу — у директі, на зумах, під постами — що до Пліткарки люди звертаються на «Ви». Я не ставила собі такої цілі, хоча прояв поваги мені, безумовно, приємний. І в мене є кілька гіпотез, чому людям комфортніше так, а не називати мене «Катюшкою».🔺

Гіпотеза з психології: я не намагаюся сподобатися

Коли я виходжу в блог, виступаю, спілкуюся, я не ставлю за мету отримати схвалення чи назбирати лайки.Моє завдання: висловитися настільки чітко, щоб у читача змінилося бачення.

І це автоматично викликає повагу. Адже коли ми заграємо, ми опускаємось нижче співрозмовника. А коли дозволяємо собі не хвилюватися через чуже схвалення — ми на рівних або вище. Колись я ходила до літературного гуртка, і моє улюблене питання було: «Що хотів сказати автор?». У своїх текстах я залишаю це питання відкритим — щоб ви могли подискутувати, не погодитися, сформувати власну думку через мою. Я часто провокую, сперечаюся і не боюся незгоди. Тому що моя самооцінка не залежить від того, приймете ви мене чи ні. Це неприємна правда для всіх «хороших дівчат». Обережність у словах і спроби догодити не винагороджуються повагою. А от прямота й готовність відстоювати свою позицію — ознака сили. І основа для поваги.🔺

Гіпотеза з маркетингу: я щиро поважаю свою аудиторію

Я не переходжу на особистості, навіть якщо це зробив співрозмовник. І це автоматично задає тон будь-якому спілкуванню. Замість ескалації скандалу, образ та іншого бруду, дискусія повертається в нормальне поле — де дорослі люди обмінюються думками. До мене в блог, як мені здається, приходять не в пошуках місця для сварок, а щоб відкрито обговорити важливі теми. Іноді посперечатися, іноді відкрити очі собі чи іншому, а іноді — визнати помилку. Знаєте, хто вміє в стриманість і контроль емоцій? Ті самі дорослі люди. А дорослі люди часто звертаються одне до одного на «Ви». У житті ми з вами не «зайчики» і не «сонечка» (крім наших близьких). Ми не жертви, не агресори, не «мамочки» і не «дітки». Ми — люди з досвідом, поглядами, цінностями. Ми відповідаємо за своє життя й рішення, у кожного свої проблеми, досягнення і виклики. Нам нічого ділити. Зате ми можемо збагачувати одне одного на рівні думок і ідей. А ще ми вміємо поважати працю одне одного. І для мене дуже цінно, що я заслужила вашу повагу. Люблю вас, дорогі читачі. Рада, що інтернет нас звів ❤️

У мене справді крута аудиторія — справжніх особистостей. І під час зустрічі в реальному житті я теж, будьте певні, автоматично звернуся на «Ви». А вже потім, якщо розмова затягнеться, можемо й на аперольчик сходити))До речі, як ви ставитеся до наявності «Ви» в українській мові? Час від часу чую думку, що це зайва конструкція. І… нормально вам до блогера на «Ви» чи всі блогери автоматично «подружки»?)