До побачення, телебачення! - Емма Антонюк (2026) 🇺🇦🏛Видавництво Лабораторія⭐️Goodreads - 3.82📖Книга про залаштунки українського ТБ, яка під кінець набридає так само, як і саме ТБ.Привіт усім, хто не очікував побачити таку книгу на моєму каналі 👋От такий ось нежданчик))Ця книга ще до свого виходу була приречена на нескінченні обговорення та тонни бруду в коментарях. І все через авторку. Емма Антонюк - постать доволі одіозна, і хейтерів у неї вистачає. Особисто я ставлюся до неї абсолютно нейтрально: її відео на ютубі не дивлюся, інтерв'ю не слухаю, її діяльністю не цікавлюся. Але за те, що вона активно популяризує читання в масах - однозначний респект.Про що книга? 📜Головна героїня Віра Дорош росте в родині, де на три кімнати припадає вдвічі більше телевізорів, а «правда» змінюється залежно від увімкненого каналу. Вимогливість і жорстокість тут вважаються нормою виховання, а синдром відмінниці — єдиний спосіб заслужити хоч краплю батьківської любові.Одного дня через чистий збіг обставин підлітка Віра отримує в руки мікрофон регіональних новин. Так починається її трагікомічний шлях до слави в медіасвіті. На вас чекають компроміси із совістю, курйози, домагання, брудні спокуси та все те гівно, яке зазвичай передує прямому етеру, але ніколи не потрапляє у вечірній випуск новин.Мої враження✍️Це художка, а не автобіографія - хоча деякі моменти з життя авторки тут явно простежуються, краще читати, максимально абстрагуючись від самої Антонюк.Книга дуже легка. Вона динамічна, місцями дійсно цікава та смішна - якраз те, що мені було потрібно, щоб розвантажити мізки після масштабного епічного фентезі. Тут усього потроху: трішки про життя звичайної жінки, трішки про українську мову, дрібка фемінізму, трохи політики та дуже багато про реальні робочі будні в газеті й на телебаченні. За те, як детально і смачно показано залаштунки наших ЗМІ - прям жирний плюс.Але не все так райдужно. Книга не маленька - 500 сторінок, і в цьому її головна біда. Коли я прочитав половину, я чесно готовий був поставити їй міцні 7/10. Якби вона в той момент закінчилася - це було б круто. Але чим далі я просувався по тексту, тим менше мені подобалося, а оцінка впевнено летіла вниз.У другій половині почався якийсь незрозумілий хаос у структурі. Деякі розділи написані наче просто для того, щоб забити об'єм. Героїню носить з одного місця в інше: то вона в Україні, то в Німеччині, то знову в Україні десь на Сході в зоні АТО, а потім бах - і вона вже тусить у німецькому секс-клубі. Увага розфокусовується моментально.⚠️ У книзі буде російська мова і росіяни - героїню занесе і в Крим. Мене особисто це не тригерить, але попереджаю, бо знаю, що для багатьох це стоп-фактор. І так, вам нагадають про деяких російських виконавців, про існування яких ви вже давно й щасливо забули.⚡️ ВисновокЧитаючи, згадував "Планктон" Кирила Половинка - є схожість: сучасна українська проза, важкі робочі будні, живий стиль. Але "Планктон" сподобався більше, бо він весь про головного героя та офіс і до кінця тримає фокус. У Антонюк перша половина - вогонь, друга - трохи про все на світі, що в підсумку ні про що.Як відпочинок від фентезі, книга виконала функцію на сто відсотків. Не пошкодував, що прочитав. Але радий, що взяв в оренду в Librarius, а не купив - на полицю ця книга точно не просилась.Моя оцінка: 5.5/10 📺🔨#КнижковіВідкриття #КнижковийВсесвіт #ЩоПочитати #ЧитацькийКлуб #ЕммаАнтонюк #ДоПобаченняТелебачення #СучаснаУкрПроза