— Дада, топтоп. — Так хожу ж.— Ні, не тут!— На перший поверх?— Дя.Це ми вже чотири години поспіль ходимо, бо спить тільки на руках і тільки на ходу. Якщо сідаю – прокидається в межах п'яти хвилин. Вже зовсім світло на вулиці, співають півні в селі. — Ні, дада, ні! — схоже, зовсім прокинувся. — Тобі сняться погані сни?— Дя.— Тому шо мама поїхала?— Дя.— Тобі зі мною неспокійно?— Ні.— Зі мною нормально?— Дя.— Ти сумуєш, що в мами більше немає молока?— Дя.— І воно закінчилось, коли її не було минулого разу?— Дя.— Боїшся, що знову шось буде не так?— Дя.— Пам'ятаєш, коли у мами ще було молоко, як ти кожного дня багато кричав і злився?— Бам! (Так він каже, коли злий, і намагається шось розбити).— Так, кидався речами, бив і кусав маму. А зараз наскільки спокійніше тобі стало.— (Показує пальчиками "дуже мало, трошечки")— Дуже мало злишся і кричиш тепер?— Дя.— Так. Ти став дорослим, і молоко більше не вирішувало твої проблеми, тому ти психував. А тепер навчився сам знаходити рішення, і тому спокійніший. І взагалі ти дуже самостійний тепер. Пам'ятаєш, як позавчора сам прийшов додому з пісочниці?— Дя.— Ти став дорослим і поміняв молоко на свободу і силу.— Угу.— А мама сьогодні ввечері вже приїде. — Брум-брум.Не знаю, чи зайшло, але схоже, що нарешті спить міцно. У мене є шанс хоча би три годинки поспати, перш ніж поїду проводити Вигорання.