Якщо ви так само стурбовані поточним порядком денним, як і я пропоную ознайомитися з наступною концепцією: Патріархат – пастка для чоловіків
Коли говорять про патріархат, увага зазвичай зосереджується на його негативному впливі на жінок, але рідко згадують, що він також обмежує чоловіків. У суспільстві, побудованому на патріархальних нормах, чоловіки потрапляють у жорсткі межі очікувань.

Патріархат вселяє чоловікам, що прояв емоцій – це слабкість. З дитинства хлопчиків вчать придушувати свої почуття, не плакати і показувати вразливість. Підсумок – емоційна ізоляція, труднощі у відносинах та зростання психологічних проблем, таких як депресія та тривожність. Придушення емоцій руйнує вміння взаємодіяти з партнером, викликає труднощі у вибудовуванні близькості, що може переростати у почуття фрустрації, агресію і навіть сексуальне насильство.

Чоловіки, позбавлені можливості обговорювати свої почуття та приймати відмову, можуть використовувати насильство як «владу» або компенсацію своїх внутрішніх травм.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), близько 736 мільйонів жінок – майже кожна третя жінка у світі – зазнавали фізичного та/або сексуального насильства з боку інтимного партнера чи іншої особи хоча б раз у житті.

Але також і чоловіки зазнають сексуального насильства. З боку чоловіків. Згідно з даними Національного центру із запобігання насильству (NSVRC), 1 із 71 чоловік у США пережив зґвалтування або спробу зґвалтування протягом свого життя.

У проблеми сексуального насильства є коріння. І це не лише відсутність відповідного соціального регулювання, системи покарання, об'єктивізація сексуальності, і як результат прояв влади через сексуальне доменування, а й відсутність елементарних комунікаційних навичок.

В основі цього лежить нездатність взаємодіяти з іншими, висловлювати свої почуття чи враховувати межі партнера. Насильник може не розуміти чи навмисно ігнорувати концепцію особистих кордонів. Відсутність навички запитувати та приймати явну згоду партнера, здавалося б це база, але ні. Цей дефіцит може бути пов'язаний із відсутністю виховання, знань про культуру згоди або токсичних соціальних норм.

Нездатність поставити себе на місце іншої людини і зрозуміти її почуття призводить до ігнорування болю та страху. Відсутність емпатії робить людину менш чутливою до страждань інших і схильною до використання насильства для досягнення своїх цілей.

І знаєте звідки виростає «відсутність емпатії» воно росте на грядці «хлопчики не плачуть» як проекція шляху де твої почуття нівелює найближча тобі людина – твоя мати.

Люди, які не вміють відкрито говорити про свої бажання чи потреби, можуть намагатися компенсувати це через примус. Замість комунікації вони використовують насильство як досягнення бажаного. Тому що так простіше, тому що «я сильней и они не могут сдачи дать мне…»

Нездатність справлятися з власними емоціями, такими, як гнів або фрустрація, може призвести до спалахів агресії. А звідки взяти таку здатність, якщо суспільство такі твої прояви ігнорує? Насильницькі дії можуть бути пов'язані з бажанням контролювати ситуацію, особливо у стані емоційної напруги.

Мені сподобалася фраза з однієї нещодавно прочитаної книги «чоловіки найбільше бояться, що жінка може їх висміяти. Жінка – що чоловік її вб'є».

Багато ґвалтівників не приймають відмову, бачачи в ній виклик своєму его або владі. Це про відсутність навичок сприйняття відмови як нормального елемента спілкування, а не особистої образи. У ситуаціях, де є розбіжність чи конфлікт, людина без навичок ненасильницького спілкування може використовувати агресію чи примус замість діалогу та пошуку компромісу.

Без уміння аналізувати свої дії та поведінка людина може не усвідомлювати, як її дії впливають на інших. Відсутність досвіду саморефлексії також знижує можливість коригувати свої руйнівні моделі поведінки.

Традиційні патріархальні настанови, які вселяють людині, що партнер “зобов'язаний” задовольняти її потреби, позбавляють поваги до свободи вибору іншого. А це безпосередньо пов'язано з проблемами соціалізації та виховання.