✙ Передостання інстанція ✙ | Проблема російської літератури в тому, що з неї зробили догматичний ку...

Проблема російської літератури в тому, що з неї зробили догматичний культ. Самі по собі автори та їхні твори — не хороші й не погані, вони звичайні, як і будь де у світі. Але саме читання умовного Достоєвського перетворили на символічне піднесення. «Я це читав, я кращий за тебе».Читання російської класики довгий час було чимось подібним до знання граматики мов, у яких надто багато букв, що не читаються, або комбінацій букв із неочевидним прочитанням. Однак знання правил типу «-жи -ши пиши с и» або «-eaux читається як o» нікого високодушнішим не зробило.До речі, щодо Достоєвського. Коли я на уроці літератури доповідав про суть його твору «Злочин і кара», то ділився своїми враженнями щодо закладеної проблематики: несправедливості, зловживань та нігілізму як відчайдушної реакції маленької людини, що стоїть на краю прірви.Однак, вчителька мене обірвала чимось на кшталт: «Ні, ця книга про те, що за злочин обов'язково настає покарання». Іншим разом, коли я говорив, що «Вишневий сад» Чехова — взагалі незрозуміло про що, та ж вчителька відповіла, що я просто недостатньо розумний, аби осягнути цей твір.Культ російської літератури в цьому дуже нагадує недільну школу якоїсь радикальної конфесії. Ти можеш тлумачити Біблію як завгодно, однак лише піп знає правильний сенс. Тому краще просто повторювати за ним і тішитися своєю вищістю порівняно з тими недолугими, яким не пощастило завчити правильну відповідь.Російська література як бренд — це секта, у якій достатньо прочитати тексти й не сильно розумничати щодо їхнього сенсу, щоб потім плювати в невірних, що не можуть збагнути сакральний сенс цього страждального блаженства.Літературу потрібно вивчати, щоб розуміти, чим жили люди в той чи інший час, у чому вони були праві, а в чому — помилялися. Бо бездумне заучування чужих висновків з чужих думок формує свідомість, у якій є лише чорне та біле, і той, хто не з тобою — бидло та підступна тварюка.@penultimate_resort