✙ Передостання інстанція ✙ | Бачу дивну тенденцію, що йде всупереч усталеному століттями армійськом...

Бачу дивну тенденцію, що йде всупереч усталеному століттями армійському шляху кадрового зростання, в якому молодший офіцер — командир взводу рано чи пізно стає офіцером середньої ланки — командиром батальйону, бригади тощо.Напевно, у невеликій кількості елітних підрозділів це працює, однак в масовій армії я з такими випадками майже не стикався. За чотири роки служби мав нагоду спостерігати інше: толковий офіцер може роками лишатися на своїй посаді, а для зростання переводиться в іншу частину.Наприклад, у разі звільнення командира роти командир взводу стає ТВО, аж допоки звідкись збоку не пришлють нового. Випадків, коли молодший офіцер дослужується до командира частини, на моєму досвіді було небагато, і вони мали суттєві нюанси.При цьому на рівні сержантської ланки класична логіка зростання все ще працює — безліч командирів відділень спокійно ставали головними сержантами взводів, а потім рот і вище, або ж отримували пропозицію укласти контракт і стати офіцерами — командирами взводів.Вбачаю в цьому явищі як цілком раціональні, так і геть нерозумні, корупційні причини. З одного боку, повномасштабна війна — це тотальна криза, в якій кожен толковий керівник має лишатись на своєму місці, бо не факт, що його наступник зможе впоратись.З іншого боку, старшим начальникам потрібна в першу чергу саме керованість підрозділами, а не авторитет молодших командирів серед підлеглих і їхні людські якості чи воєнні таланти.Це створює в кадрових процесах кватирку для кумівства, оскільки свій=лояльний, а отже краще поставити на вакантну посаду вірного офіцера зі сторони, аніж дозволити зрости комусь із підрозділу.Того й маємо ситуацію, в якій командири взводів стають командирами інших рот, потім командирами інших батальйонів і так далі, щоразу потрапляючи в нові колективи, де їх майже ніхто не знає.Маю невтішний висновок, що така викривлена система росту для офіцерів — не стільки результат корупції чи профнепридатність військового управління, скільки наслідок кризової ситуації — тотальної війни, і ми не позбудемось цього, аж поки не армія не перейде в режим мирного часу.А поки ми воюємо, офіцери будуть не кращими зі своїх підрозділів, як це, ймовірно, було в класичній для нас прусській армії, а кочовим адміністративним ресурсом, який тасується туди-сюди для владнання проблем.Але є й хороше — величезний простір для розвитку сержантської ланки, як когорти лідерів усіх рівнів, себто військовослужбовців, що поєднують бойові та адміністративні функції, мають авторитет, а головне — дбають про підлеглих, бо це їхній прямий і головний обов'язок.