Ви особисто можете говорити, думати, читати й писати російською, це ваш вибір, і ніхто його не відніме, бо ми — вільний народ вільної країни. Але чому це право так часто тягне за собою обов'язкове звеличення російської культури, її мемів і політичних традицій в Україні?Для виправдання свого існування зовсім не обов'язково вимагати вулиці та пам'ятники Пушкіну чи, боронь боже, державного статусу всієї цієї історії. Україна не зобов'язана поважати російську ностальгію, і пора з цим змиритися.Якщо ви живете в Україні й щиро вболіваєте за неї, але почуваєте себе некомфортно, бо вас ніхто не хвалить за, скажімо, диплом російської філології — ну, панове, най це буде вашим найменшим болем у житті, враховуючи ті обставини, в яких ми зараз живемо.У той же час немає нічого жалюгіднішого за так званих воїнів культурного фронту, яким чомусь здається, буцім бороти Достоєвського і плювати в російськомовних людей — це щось, варте щонайменше поваги. Якщо хтось у тилу активно не любить все російське — welcome to the front.Ваші спроби відігратися на російськомовних людях нічим не кращі за ностальгію по вулицям Пушкіна. Нічого корисного своїми стогонами про москворотих ви не робите, і лиш набиваєте собі ціну. Єдине місце, до мова дійсно має значення — це фронт. І, можливо, саме вас йому не вистачає.@penultimate_resort