Ще один прикол із «Дерев» — там зʼявляється Трамп. І от вам маленька загадка-розвага. Здогадайтесь, що він казав насправді, а що — цитата з «Дерев»😁Ріл чи книга? Коли азійці заходять до кімнати, вони не кажуть: "О, привіт, як справи? Така чудова погода. Як справи у янкі? У них все чудово, це чудово". Вони кажуть: "Ми хочемо угоди!"Ріл чи книга? Наскільки я зрозумів, африканські королі продавали своїх підданих іншим королям, тож ми відрядили наш флот — найкращий флот у світі — щоби визволити їх. В останні два роки ми були стурбовані тим, що злочинці, наркодилери, ґвалтівники незаконно перетинають наш південний кордон, і я зробив великі кроки в напрямку розвʼязання цієї проблеми - жоден президент в історії США не заходив так далеко!Я заповнив цю прогалину, і ми побудували мур, чи не так? Гарний мур!Ріл чи книга? Вибачте невдахи та ненависники, але мій IQ є одним з найвищих - і ви всі це знаєте! Будь ласка, не відчувайте себе такими дурними чи невпевненими, це не ваша вина.Ріл чи книга? Ні, я не вживав слова «нігер». Я найменше схильний до расизму з усіх людей, яких ви бачили протягом життя. Деякі джерела, що публікують брехливі новини, повідомлять вам, що я таки вжив слово «нігер». А я би ніколи не вимовив це слово на літеру «н».Запитайте будь-кого з присутніх. Чи я сказав «нігер».Ріл чи книга? Концепція глобального потепління була створена китайцями та для того, щоб зробити американське виробництво неконкурентним.Ріл чи книга? Геттісбург, яка неймовірна битва, битва при Геттісбурзі. Яка неймовірна — я маю на увазі, вона була такою насиченою і такою цікавою, такою жорстокою і жахливою, і такою красивою багато в чому. Вона представляє таку велику частину успіху цієї країни. Геттісбург, вау. Я їду в Геттісбург, штат Пенсильванія, щоб споглядати і дивитися.
Цей Книжковий арсенал вийшов для мене максимально ламповим і тусовочним. Я стільки не спілкувалась із часів дитячих таборів і не пила стільки із часів університетської сесії.Основні події: Обговорення «Атласу хмар» Девіда МітчеллаКонфіскували пляшку вина на вході. Хоч я і переконувала охоронців, що воно дешеве і пити його не варто, це їх не зупинило, і вино разом з усім конфіскатом відправилось на Богомольця. Заявка на ще одні подорожні щоденники, тільки вже від пляшки. «Сьогодні з 74 перцовими балончиками поселились у кабінеті номер 56. Охоронець Володимир хтиво на мене поглядає, мені страшно…»Встигла трошки попрацювати у Фабулі, за що вони, благослови їх Господь, дали мені бейджик учасниці фестивалю, і я змогла проходити без черг. Мені сподобалось (і працювати, і проходити без черг). Фабула то любов💙Тим часом відео підібралось до позначки «краще не викладати», бо стало максимально сентиментальним і мінімально змістовним. Багато хороших людей, невпинне спілкування і ультразвуковий ультразвук, що розлякає навіть кажанів. Вам таке буде цікаво?Переслідувала Богдану Романцову, але так, щоб дати їй фору і можливість від мене втікти. Вона цією можливістю з радістю користувалась, не тільки розумна і красива, а ще і спортивна!😂Сказала Роману Голубовському, що планую написати книгу, тому у нього скоро зʼявиться конкурентка в абсурді. Він чомусь не злякався (а дарма) і познайомив мене з Лабораторією (теж дарма), де мені пообіцяли допомагати з книгою (ох дармааа, не знають, на що підписуються) і дали на відео поради для починаючих письменників. Після першої ж «Не думайте, що ви геніальні», слухати перестала. Бо це точно не для мене😂Сказала Оксані Павленко, що вона моя крашиха, а вона відповіла, що я її. Все, можна помирати, бо нічого настільки ж прекрасного я вже не почую.Хоча ні, почула. На дворі урочисто грав симфонічний оркестр, а навколо люди тріумфально їли чебуреки. Жир скрапував у такт із валторною. Нарешті зрозуміла, що таке «висока кухня». От і перше абсурдне оповідання вимальовується!Все ж таки купила подорожні щоденники Софії Яблонської, бо вони швидко розлітались, і не пошкодувала. У неділю їх вже не було. Потім прочитала, що Галина Пагутяк малює усім котів, і з задоволенням отримала свого у примірничку «Зачарованих музикантів». Мій новий кєнт Олексій познайомив мене з моїм новим кєнтом Олексієм Жупанським і продав «Осіннє заціпеніння». Після фрази: «це химерна книга про ЖЕК» у мене не було шансів. Олексії топ!А ще топ Віват, бо я по секрету зізналась, що пропила усі гроші, але хочу прочитати «Нічні патрулі». Вони мені їх із радістю подарували!Вечори закінчувались якимось сюрреалізмом, де я напивалась у великій компанії кожного разу нових людей. Вчора зрозуміла, що з такими темпами перехилю чарку і з Кокотюхою, але Арсенал закінчився швидше, і я не встигла. Дякую усім за незабутні емоції, гору книжок і круті фотки. Коли там вже наступний ярмарок?
Що купити на Книжковому Арсеналі?Якщо у вас є гроші тільки на одну книгу, то витратьте їх на «Життя Хлопця» Роберта Маккеммона. Одна з небагатьох книг у моєму житті, яка викликала сльози тим, що вона просто закінчилась. Це есенція дитинства, як «Кульбабове вино» Рея Бредбері, тільки з динозаврами.Якщо у вас є гроші тільки на одну книгу, то знайдіть ще грошей, бо «Маїсові люди» гватемальського нобелівського лавреата Міґеля Анхеля Астуріаса точно не варто пропускати. Потім закінчиться наклад, і доведеться спускатись за нею у підземний світ, як герою-листоноші у пошуках зниклої дружини.Якщо у вас були гроші тільки на одну книгу, а ви вже купили дві попередні, позичте у когось ще. Бо цікаво подивитись, за що детектив про жорстокі вбивства «Дерева» Персіваля Еверетта міг отримати премію Вудгауза як найсмішніший роман року. Якщо у вас були гроші тільки на одну книгу, а ви нагребли вже три і тепер у відчаї, то хай горить воно все синім полумʼям, треба взяти ще три новинки південної готики від видавництва Ще одну сторінку. Бо як тут обрати одну між Теннессі Вільямсом, Карсон Маккалерс і Юдорою Велті?!
День 13-15. Кінець💔13 і 14 дні, з вашої ласки, лише стисло перекажу, бо вони пройшли у океані, а мій мозок перетворився на ледаче шоколадне суфле. Головні події: круасани, скрембл, 2 порції картоплі фрі, апероль, фісташкове еспресо, цибулевий суп, карамельний десерт, прошутто з динею, ще 256 страв і танці індійців у костюмах, які світяться у темряві. Майже половина глядачів одразу покинула зал, бо очікувала дівчат у звабливих трусиках і хлопців у аналогічному вбранні, а скоріше, його відсутності.День 15 песимісти назвали би найгіршим за подорож, оптимісти — уроком на майбутнє, а реалісти — «хуй пойми шо». Ми приплили в Кадіс, але вирішили махнуть на Гібралтар, бо шанси потрапити туди ще колись набагато менші. Британці вміють видумувати усілякі брекзіти, хто зна, що вони утнуть у майбутньому.Обидва міста — унікальні. Кадіс, гляньте на карту, маленька і дуже важлива пипка, що розтягнулась біля Іспанії наче острів-корабель. Місто трьох океанів і найстаріше місто Західної Європи.А Гібралтар — ключ до Середземного моря, маленька і дуже важлива британська пипка на території Іспанії. Останні неодноразово натякали, що якось воно несиметрично, незручно і взагалі треба честь знать і повернути цю пипку Іспанії, але жителі вперто хочуть бути Великою Британією. Пощастило їм із сусідом, була б поруч росія, питання вирішилось би «за трі дня».Ми питали декілька разів, чи потрібна нам британська віза, але нас запевнили, що ні. От так після цього і довіряй людям, бо британці завернули нас на кордоні, і ми були вимушені чекати в засцяному прикордонному селі, поки наша група, щаслива і нагуляна, повернеться назад. Гібралтар — єдине місце в Європі, де живуть дикі мавпи. Підозрюю, що це туристи, яких не пропустили на кордоні, і які не дочекались своєї групи. Щасливі чотири години у бургер кінгу опісля, я відкрила у собі бажання вишукувати бліх і видирати у людей із рук їжу, але наша група вчасно вийшла і ми покатили назад.Повернулись ми на корабель за годину до відплиття і, щастя яке, що Кадіс — маленька пипка, стояли ми біля центру, порт дуже компактний, тож у темпі скажених собак ми ще встигли подивитись собор, театр і набережну.Чесно кажучи, я трошки зажерлась після Мадейри й Азорів і була впевнена, що Кадіс мене вже нічим не здивує. Але він дуже гарний, особливо після бургер кінгу, де навіть туалету нема. Ніколи не спокушайте долю, бо всесвіт закине вас у засцяне село, щоб привести до тями.Історія закінчилась добре. Нам повернули гроші за екскурсію, запросили на вечерю в якості моральної компенсації, де я вперла в один рот лобстера, тунця і десерт, і ми навіть трошки подивились Кадіс.Сьогодні вже додому, тож вимушена закінчувати. Сувора голландська бабця-матріарх останній раз зиркає на лайнер, що може означати сум, полегшення, а скоріше ностальгію за еротичними танцями. Екзальтований американець дуже ексайтед, що повертається додому, бо він просто завжди дуже ексайтед. Сувора швейцарська бабуся буде шукати мене у Цюріху по всіх університетах. Ну а я попрощалась із буфетом і кинула монетку у вівсянку, щоб точно ще повернутись.Дякую усім, хто читав ці лонгріди і був моєю компанією у цих пригодах. Дякую за коментарі, через вас тепер збираю гроші, щоб наступні подорожні щоденники якнайшвидше вийшли книгою😁
Подорожній щоденник. День 12. Сан-МігельДругий азорський острів — Сан-Мігель. Краще порядок був би зворотній, бо цей, одразу видно, бідніший, не такий яскравий і після Терсейри майже нічим не вражає. А ще він дуже примхливий погодно — весь ранок був затягнутий хмарами, тому краса, яку я встигла подивитись — різні відтінки туману, а якщо щось і було видно, то із відчуттям, наче у мене в очах кислі. Возили нас тоненькими серпантинами на синьому грузовозі, підозрюю, у цих водіїв нема моїсейської майстерності водія з Мадейри, щоб керувати автобусом. Бачу, ви любите мої подорожні портрети, тож зіркою цього випуску буде не сувора голландська бабця-мартіарх, яка лишилась на кораблі незворушно кататись на водяних гірках, а екзальтований американець, який навіть від трака впав у такий екстаз, що дружина ледь привела його до пуття холодними компресами. Він був настільки збуджений від усього, що відбувалось, що ледь не вліз в кабіну водія побібікати, встиг зробити селфі з усіма туристами, яким басом по секрету зізнався, як він ексайтед, що буде подорожувати на синьому грузовозі.Якось я недооцінила Сан-Мігель, а він мені усміхнувся, бо саме тоді, коли ми підʼїхали до блакитного озера, розвиднілось, і ми змогли насолодитись красою, що була прихована кислями в очах від ранкових туристів. Можливо, він злякався мого зиркання, яке я перейняла у суворої голландської бабці-матріарха і ретельно практикувала весь круїз.Звичку фотографуватись із деревами маю тільки в парку біля дому, бо там можна вистежити білок і навіть Дживса, якщо він не зайнятий обʼїданням ворон біля смітника. Але у Рібейра-Гранде не стрималась, бо новозеландські новорічні дерева вражають своєю величчю. Я вже прикидала, як відважні новозеландці пиляють їх цілий рік, щоб 31 грудня доперти додому (або скоріше нашвидкоруч будують домівки навколо і розсідаються на гілках як мавпи), але гід пояснив, що новорічні вони тому, що у грудні квітнуть красивими червоними квітами, якими прикрашають квартири. Під кінець цей синій грузовоз вкатив нас на чайну плантацію, розбризкуючи шинами кущі зеленого з мʼятою прям у чашки дегустувальників. Виявляється, чай може добре так приспати, незважаючи на кількість кофеїну, що не уступає каві. Поки нас проволокли по всіх машинах і розказали, як воно збирає, висушує, фасує, я сама висушилась наче той чайний пакетик. В кінці цієї розважальної програми сувенірна крамниця здалась туристам дубайським торгівельним центром, і вони накинулись на магніти з таким завзяттям, що доведеться купити додому другий холодильник.Вразила плантація тільки екзальтованого американця, який не встигав дивуватись кількості чаю, що виробляють на цьому острові, й тому, як його майстерно збирають! А як його висушують! Емейзінг! Саме це ставлення до життя, а не якість екскурсії, робить усе таким яскравим. Тож я трошки заздрила його здатності кайфувати навіть від таблички з намальованим листочком. Я доволі далеко просунула цю навичку, але до екзальтованості американця мені ще далеко.
Подорожній щоденник. День 10. ОкеанПрокинулась о 6:30 від скрипу каюти, що зазнавала тиск, наче грецький горіх у роті особливо кровожерливого лускунчика. Годі було заснути далі, тож вирішила йти на сніданок. Виявилось, що вночі переводили годинник на годину назад. О 5:30 в буфет я ще не ломилась ніколи. Іспанський сором наздогнав мене на півшляху до Терсейри.Ви зараз думаєте, що я халтурю і копіюю шматок із 8 дня, бо у мене закінчились ідеї? Ні, ситуація повторилась один в один. Тепер з Україною аж три години різниці. Якщо я випадково постукаю до вас своїм щоденником вночі — прошу пардону, у мене в цей час тільки вечеря (третя).Весь день дощить. Чомусь люди отримують насолоду, коли опускають себе у воду, але не люблять, коли стається навпаки — вода опускається на них. Тому палуба спорожніла. Усі дістали книжки, карти… це теж уже було. Тільки у дні 6. Жінки, що програли своїх чоловіків у покер в той день, сьогодні щасливо відіграли їх назад. Я зʼїла 5 десертів, бо вони вискакували на мене з найнеочікуваніших місць: буфету, бару, ресторану. Ніде від них не сховатись. Тепер проблема з зайвим місцем для книжок у валізі вирішена. Торба з трусами поки може спати спокійно, бо викинути доведеться майже весь одяг, який тепер стискає мене в області талії.Знову нудний день в океані розбавило шоу. На сцену вийшов фемінний танцюрист і співак Антоні Альварез.Молодь одразу зарухалась під попсу разом із Антоні, який звабливо накручував дупою вісімки. У мене так не виходило, але хто на що вчився. Як зізнався сам виконавець — він вчився на Брітні Спірс.Дуже консервативний бельгійський дідусь демонстративно покинув залу. Але одразу повернувся назад, бо цікавість переважила. Голландська сімʼя вичікувально втупилась у бабцю-матріарха, яка, після декількох басів, фальцетів і вісімок дупою, зиркнула на своїх чад. Її мовою це могло означати схвалення, несхвалення, або байдужість. А скоріше за все — ностальгію за крем-брюле, що його зʼїла 10 хвилин назад. Діти її невербальний знак зрозуміли, розслабились і почали танцювати.Пенсіонери поділились на два табори — одних Антоні підкорив своїм фальцетом настільки, що його тричі викликали на біс. Особливо хитрі жіночки сховались за кулісами і виштовхували його назад на сцену, тільки він збирався тікати.Інші почали змагання із засудження. Чинний англієць у костюмі трійці сопів із таким несхваленням, що видув із вусів крихти бісквіту з минулого круїзу. Пузатий німець демонстративно відригнув, щоб нагадати про маскулінність, якої мають слідувати усі справжні чоловіки. Англієць не захотів здавати позиції і нахмурив брови так, що вони зійшлись, розійшлись і помінялись місцями. У німця прокинувся войовничий дух, він спробував залізти на сцену і вирішити це питання так, як німці вирішували усі складні питання у минулому столітті. Але його вчасно відтіснив натовп фанатів, які так голосно аплодували, що кінець кінцем хлопали усі: і чинний англієць, і пузатий німець, і сувора голландська бабця-матріарх. І ваша покірна слуга. Антоні настільки запалив зал, що добре, що ми на воді. А я пішла по шостий десерт.
Подорожній щоденник. День 6Я поза законом. Двічі пропустила навчання із техніки безпеки, за що мені виписували попередження, які я ігнорувала. Але коли вони пригрозили на листочку у червоній рамочці, що не будуть продавати мені алкоголь, бо він підвищує вірогідність застосування правил безпеки, я занепокоїлась. Тут і прийшло розуміння, що техніка безпеки все ж дуже важлива. Прослухаю двічі про всяк випадок.Я поза законом. Бо забула вчасно сплатити за пиво і мені заблокували картку. З однієї сторони, заблокована картка у місці, де пиво по 4 € — майже послуга, майже порятунок. З іншої, заблокована картка у місці, де є пиво — прокляття, з яким треба щось робити.Сьогодні цілий день у відкритому морі, тому цілий день без інтернету.Усі згадали про книги. Бабусі з дідусями козиряють кіндлами — здавалося б, ті самі люди, які мають стерегти оплот традицій, здались першими під впливом модернізації. Підглядала одним оком на обкладинки. Суха статистика — тут переважно люблять детективи. Це добре, бо якщо у нас відбудеться сіквел «23 пасажиру», обовʼязково знайдеться і міс Марпл, яка все розслідує. А може і ціла колегія міс Марплів.Жіночки оголили карти і обʼєдналися в азартні клуби, що стало причиною переглянути деякі стосунки. Незнайомці більше не незнайомці, подруги більше не подруги. Чоловіки більше не чоловіки, бо каблучки були поставлені на кон і програні. Передача чоловіків відбулась на 9 палубі під пильним наглядом аніматорів. Ті самі пенсіонери, які дуже повільно ходили кораблем весь час, відвідали танцювальний кружок і так прудко витанцьовували самбу, що я за ними не встигала. Кавалери розкрутили своїх дам настільки, що вони ледь не розвернули корабель. Клубна молодість навчила мене тільки танцювати на столі, а тут я пасла задніх, бо столів не було, одні лежаки.Взагалі, відсутність інтернету вчить сповільнюватись. Нагальні справи вже не такі й нагальні, необхідність із кимось звʼязатись вже не така й необхідність. Усе без мене якось владнається, тому лишається тільки читати книжки і отримувати задоволення.Що я і робила, тому прочитала за день «Зачарований квітень», про чотирьох жінок, які задовбались у Англії і майхнули на місяць в Італію. Дуже мила, іронічна і дуже англійська історія. Буду купувати і інші книжки письменниці, англійські видання казкові.
Подорожній щоденник. День 4Вставати о 6 ранку неприємно. А вставати о 6 ранку і мити голову маленьким напором — не те, що хочеться колись повторити (повторю завтра, бо знову рано на екскурсію).Але ці ранкові страждання цілковито окупились задоволенням денним, і навіть є декілька фото, які не соромно викласти в інтернет. А ви знали, що від народження фламінго білі або сірі? Рожевими їх робить раціон із водоростей і рачків, у яких міститься пігмент.І хоч я і рожева, це не через те, що залізла із пивом до фламінго по рачків. Хоча дуже хотілось.Головною твариною цього дня були не фламінго. Дживс весь ранок не підходив до миски, а враховуючи, що він той самий хлопець, який блює і одразу це все намагається зʼїсти — апетит йому зіпсувати важко. Виявилось, його вкусив кліщ. Дживс у шоці, настільки, що навіть не їсть. Я у шоці настільки, що питала у фламінго, чи є у когось подзвонить. В найбільшому шоці була мама, яку ветеринари відкачували в першу чергу. Наче все обійшлось, аналізи хороші. Дживс із переляку знову почав їсти. Підозрюю, щоб нас заспокоїти і його більше не тягнули до лікаря. Поклала паспорт у сейф. У випадку, якщо я забуду код, то він 6278. А от що і куди записати, щоб не забути паспорт у сейфі?Потім поїхали у Сент-Марі-де-ла-Мер, невеличке мальовниче селище, яке, як і більшість таких місць, перетворилось на скупчення сувенірних крамниць і непристойно дорогих кафе. Хоча чого я жаліюсь — в крамниці придбала блакитного кепа, а в кафе зʼїла миску мідій.Чудовий день завершила на палубі. Вчора згорів перед, сьогодні треба було засмалити зад. Рожевий личить тільки фламінго, малятам і свиням. На жаль я не перше, вже не друге і поки не третє. Тому треба темнішати.Дочитала «Усі в цьому поїзді — підозрювані». Це 10 з 10 і в улюблені детективні серії. Усі, хто просив мою книгу, — читайте поки Стівенсона (не Роберта Луїса)😍
Подорожній щоденник. День 3.Завантажилась на лайнер (після вчорашнього обіду в Бургер Кінгу це доволі влучне дієслово). Моє знайомство з кораблями обмежується «Титаніком», «Мобі Діком» і «23 пасажиром», усі закінчились погано. Тому я одразу пригледіла собі міцні двері, перевірила відсутність у капітана деревʼяної ноги і сканую пасажирів, чи нема бува серед них маніяка.Одразу впала на лежак і встигла згоріти за годину. Тепер Дживс на моїй руці не білий, як має бути, а рожевий. Завтра екскурсія-сафарі, де будемо дивитись на рожевих фламінго. Сподіваюсь, я не зіллюсь із ними, і мене не залишать у Марселі. Потім була вечеря з переміною в 4 страви. А потім я відвантажилась у спортзал (після профітролі, шоколадного яйця і панакоти знову влучне дієслово). Якби вікна залу завжди виходили на море, я була б справжньою машиною, бо займатись там було справжнім кайфом.На кораблі нема інтернету, тільки вайфай за дофіга євро на добу. А ще на кораблі платний алкоголь. Я не мільйонерка, тому вибір стоїть між інтернетом і пивом, а він, як ви розумієте, очевидний. Вирішила зробити собі детокс (не від пива) і заодно перевірити ступінь своєї залежності (з пивом давно все зрозуміло). Результати невтішні, бо рефлекторно кожну хвилину тицяю на інстаграм. 90% пасажирів — пенсіонери. Але пенсіонеркою відчуваю себе я, бо о 21:30 після спортзалу пішла відпочивати, тоді як усі інші розважались на барі. Завтра вони о 7 вже будуть на сніданку, а я лежу і переймаюсь, що просплю екскурсію. Тоді з рожевих фламінго я побачу тільки себе у дзеркалі. Такі справи.
Починаю вести подорожній щоденник! День 1.Поміняла за цю добу більше поїздів, ніж синя борода — дружин. Шелдон мною пишався би. І поки дорога витрясала з мене усю душу, барселонське таксі — усі гроші, а прикордонники — усю дурь, до мене стікались книги. Навіть коли мене нема😅«Сімнадцятирічний» разом із «Сімейством Нетаньягу» від Темпори будуть тусоватись деякий час у поштоматі. Може вони так зблизяться за цей час, що сімейство всиновить сімнадцятирічного, і вони зіллються у одну книгу. А за посилку КСД треба заплатити на пошті 2 грн — по гривні за книгу. І хоч вони відправили їх на огляд безкоштовно, фактично це можна вважати найдешевшими книжковими покупками!😁У Кракові побачила пасту в головці сиру. Виявляється, головка сиру вимикає будь-яку головку людську, тому далі все як в тумані.Читаю «Усі в цьому поїзді — підозрювані», 100 сторінок позаду, хочу вам сказати, це ідеальна книга у подорож! Весела, таємнича і повертає трошки дурі після зустрічі з прикордонниками. Пишу на полях враження від подорожі, вкладаю туди різні квитки і усіляку паперовість на згадку. Моя порада — робіть із книжок подорожні щоденники, вам потім так круто буде їх перечитувати!А поки пішла спати (останнє фото). Хотіла би сказати, що не видиратимуся на ту драбину, але ми всі знаємо, що «принцип рушниці застосовний і до камінних полиць і до драбин»😁
TGLIST.COM.UA
