Пасторський щоденник | Ось Я стою під дверима і стукаю. Якщо хто почує Мій голос і відчинить ...

«Ось Я стою під дверима і стукаю. Якщо хто почує Мій голос і відчинить двері, то Я ввійду до нього і буду вечеряти з ним, і він зі Мною.» Обʼявлення 3,20 👉Ісус ініціатор спілкування з людиною: «Я стою під дверима і стукаю». 👉Його стук — то тихе звернення до мого духа: «хто почує Мій голос» є нагадуванням присісти і Слово почитати, поміркувати, помолитися — побути з Богом. 👉Але Його звернення часто програє погляду, який впав на їжу, на книжку, на пульт, на смартфон. Або ми навіть можемо взяти смартфон щоб ніби біблійну програму відкрити для читання але «по дорозі» зайшли в телеграм чи інстаграм, бо там якесь висить повідомлення — аж раптом ми вже спізнюємося на роботу, чи яку зустріч. В совісніших християн трохи досади в серці виникає що знову не стало часу побути з Господом. Хтось на ходу який віршик дня підглянув. В решти нічого не виникає, бо не розвинена чутливість до Духа, навіть більше — Він давно погашений суєтою. 👉Але Спаситель любить людину і... знову стукає. І ти чуєш. І ніби хочеш. Але розум продукує стільки задач що ніби і не на часі. А коли ніби на часі, ти вже виснажений і спиш. 👉Аж раптом людина зрозуміла, що «відчинити двері» Ісусу це 1) зачинити двері суєті і тим речам, які крадуть час і 2) прийняти рішення виділяти час на зустріч і відкласти все інше, 3) триматися визначеного рішення і виділеного часу. Таке прозріння може стати доленосним для усього життя...👉«Я ввійду до нього і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» — це безцінний час непоспішного спілкування, яке у древньому світі відбувалося саме під час вечері (тому «вечеря» не стільки про час доби, як про якість проведеного часу). Цінність таких спілкувань у тому, що вони смислотворчі — зустрічі з Господом помагають ясніше побачити тимчасове у світлі вічного, вони дарують нові сенси для життя і праці, вони провокують сповідання кривих рішень і думок, вони загоюють рани нанесені іншими і власними не мудрими рішеннями і вчинками. Такі зустрічі формують духовний характер, бо наша дружба завжди відкладає відбиток на нас. Такі «вечері», «обіди» чи «сніданки» з Господом Ісусом доленосні.