Fuente
Щоденник пастора-капелана | Шлях капелана. Той, хто загартовує дух воїна.ВСТУП«Тільки щоб командир...
526 Vistas/Alcance
2026-04-27 17:22
Mensaje №3867
Шлях капелана. Той, хто загартовує дух воїна.ВСТУП«Тільки щоб командир не знав»Він підійшов до мене тихо, коли поруч нікого не було.— Капелане, тільки це між нами. Щоб мій командир не знав.Я кивнув. Слухаю.Він говорив стримано, але за кожним словом чувся виснажений чоловік. Старший за свого командира на десять років. Досвідчений. Не новобранець, який був морально надломлений. Людина, яка прийшла на війну з гідністю — і відчувала, що ця гідність щодня топчеться.— Він мене зневажає. Я просився на перевід — не відпускає. Я розумію, що через голову стрибати нечесно. Але я у відчаї. Якщо це у вашій компетенції — допоможіть.Я сидів і слухав. І думав відразу про декілька речей.По-перше: він мені довіряє. Це не дрібниця. На військовій довірі — рідкісний і крихкий ресурс. Людина, яка звертається до капелана з проханням «тільки між нами» — ставить на кін щось важливе.По-друге: він просить мене зробити те, що виходить за межі класичної капеланської ролі. Капелан — не посередник. Не кадровий офіцер. Не адвокат. Піти до комдива з проханням про перевід — це втрутитись у командну вертикаль.По-третє: якщо я нічого не зроблю — людина залишиться в середовищі, яке руйнує її психоемоційний стан. А це вже не просто дискомфорт. На війні зламана людина — це небезпека і для неї, і для тих хто поряд.Через два дні я поїхав до командира свого дивізіону і поговорив з ним про цього військовослужбовця. Той прислухався, при мені набрав когось по телефону і переговорів про перевід. Бійця перевели в іншу батарею — на посаду артилериста. Він хотів воювати. Він просто не міг більше витримувати того, хто мав ним командувати.Через деякий час після переводу його на іншу ділянку фронту він написав мені повідомлення.— Бажаю здоров’я! Величезна вдячність Вам! Я вже на новому місці, хлопці прийняли добре. Я в розрахунку Петровича на позивний “Злий". Дякую!