📸 Доповнення до попереднього посту для тих, кому цікаво, що таке висотний ядерний вибух (наглядно):9 липня 1962 р. Сполучені Штати підірвали термоядерну боєголовку потужністю 1,44 Мегатон (супутники з попереднього посту несуть 1-5 кілотон, такого самого ефекту не буде) на висоті ≈ 400 км над атолом Джонстон у Тихому океані – це випробування отримало кодову назву Starfish Prime і стало найпотужнішим ядерним вибухом у космосі.Підрив сформував штучний радіаційний пояс, що у десятки разів перевищував природні пояси, а електромагнітний імпульс (EMP) спричинив перебої в електромережі Гаваїв за 1 400 км від епіцентру та став першим доказом масштабної загрози від подібних ядерних вибухів.Через місяць після вибуху з 24 наявних супутників вийшли з ладу щонайменше шість, зокрема британський Ariel 1 та американський TRIAD; загалом постраждала третина всього тодішнього угруповання. Радіація зберігалася кілька років.🔎Джерело: дослідження Американського Фізичного Товариства від 10 листопада 2022 року.🎁☢️💻Бонус до статті вище: Найповніший відкритий технічний розрахунок ризиків від ядерного підриву на орбіті в дослідженні RAND Corporation.У звіті “The Effects of High‑Altitude Nuclear Explosions on Non‑Military Satellites” (березень 2025) автори моделюють підриви потужністю 10–1 000 кт на висотах 150‑800 км, у 3D обчислюють дозове навантаження, роблять карту втрат угруповань супутників і кількісно доказують: навіть 110 кт на 400 км миттєво виводить із ладу до 20 % супутників та що штучний радіаційний пояс тримається роками.