Умовним партнером померлого в обряді символічного вінчання іноді виступала рослина або камінь. Так, у Михайловградському краї Болгарії відзначено звичай вінчати неодруженого померлого з каменем: під час похорону юнака ліворуч від нього клали камінь, обв’язаний жіночою хусткою, а під час похорону дівчини праворуч від неї розміщали камінь із надітим на нього чоловічим капелюхом. В інших варіантах обряду юнаків вінчали з каменем, а дівчат — із сухою гілкою ожини. Відомі також випадки, коли весільним партнером померлих молодих людей виступала верба або фруктове дерево.Найдавнішою згадкою про звичай «похорону-весілля» є свідчення арабського мандрівника Масуді (X століття), який повідомляв, що на Русі під час похорону неодруженої людини її до поховання «одружували».У слов’янських народних піснях смерть молодого героя часто описується як «весілля» або «вінчання» із Сирою Землею чи могилою; якщо герой гине в річці, його дружиною називають річкову хвилю, сватами та гостями — риб тощоДж.: влх. Велеслав "Славянская книга мёртвых"ЯВ