Землеробські обряди, при всій своїй безмежній різноманітності, передбачають визнання Сили, що являє себе в урожаї. Ця Сила або розуміється як щось безособове, або представлена через міфологічні структури, або концентрується в певних людях чи тваринах. Різноманітні ритуали, від найпростіших до ретельно розроблених, що входять до складу часто дуже складних драматичних сценаріїв, покликані встановити сприятливі стосунки між людиною і подібними силами, а також гарантувати їх періодичне відродження. Іноді людина поводиться з цією силою, втіленою і діючою в урожаї, таким чином, що важко точно визначити, чи є метою обряду вшанування міфологічної постаті, яка представляє цю силу, чи просто збереження сили як такої. Так, наприклад, поширений звичай не скошувати останні колоски на полі; їх залишають «духу сусідського дому», «тим, хто живе під землею» або «коням Одіна», як кажуть фіни, естонці та шведи. Сенс цього звичаю слід шукати в прагненні людини не вичерпувати до кінця життєдайну силу урожаю. З тієї ж причини з дерева не прийнято зривати останні плоди; на спині овець зазвичай залишають трохи вовни, а в Естонії та Фінляндії не спорожняють до кінця мішок із хлібом; у висохлу криницю, щоб вона не вичерпалася остаточно, селяни підливають трохи води тощо. Нескошені колоски зберігають силу рослинності та ріллі.ЯВ