Іван Величковський, "Ехо" ("Відлуння")— Что плачеши, Адаме? Земнаго лі края?— Рая.— Чому в онь не внійдеши? Боїш лі ся брани?— Рани.— Не можеши лі внійти внутр його побідно?— Бідно.— Ілі возбранен тобі вход єст херувими?— Їми.— Одкуду дієт ти ся сицевая досада?— 3 сада.— Кто ти в саді снідь смертну подаде од древа?— Єва.— Кто же Єву в том прельсти? Змій ли вертоградський?— Адський.— То сієши сльозами не без вини поле?— Оле!— Одселі вся будеши со трудом стяжати?— Жати.— Одселі тебе, чаю, смерть возьмет ко гробу?— Обу.— То смерті уже єсте во віки предані?— Ані.— Одкуду же жизнь паки начнете взимати?— Мати.— Мати, чаю, одродить вас, [чи смерть] Христова?— [О]ва.— Плодом ли Пречистия Матері ожисте?— Істе.— О би і нас спасл тот плод Дівия утроби!— О би.Іван Величковський (споч. 1701 року) — яскравий представник стилю бароко в українській поезії, писав тогочасною книжною мовою з використанням народної. Працював у Чернігові в друкарні Лазаря Барановича, згодом — священик Кафедрального Успенського собору в Полтаві. Автор панегіриків, епіграм, курйозних та ліричних віршів духовного і світського змісту, перекладач, теоретик фігурного віршування. Дід преподобного Паїсія ВеличковськогоНатхнення Пафнутія